ЗВИЧАЙНА
Частина 3ПЕРШЕ КОХАННЯ
Ніч, освітлена єдиним вікном посеред решти сплячого гуртожитку. Київ. Причиною з’яви цієї Мекки в моєму житті стало перше нерозділене кохання, яке вважалося єдиним і справжнім, а тому автоматично асоціювалося з цим містом, яке теж мало бути the best, коли його обрав він – той, хто несвідомо веде мене за собою вже поспіль чотири роки, за всі наступні – ніхто так і не добився од мене аж такої сильної прихильності. Втім, навіть не намагався…
Зранку перечитано всі наявні щоденники, здійснено аналіз усіх відтінків минулого. День, що стирає весь марафон подій до і після нашого знайомства, яке не запам’яталося йому ні на краплю, навіть на звичайне привітання при випадкових зустрічах розраховувати було не варто. Нещодавно в одному зі старих зшитків пам’яті натрапила на запис: «…була готова почати жити, але після його гордовитої відмови, якої не зрозуміла і не сприйняла, – стала такою, якою є. Чужою для всіх, для себе, для світу… хочу самотньої самоти у самотності». Дивовижне здійснення моїх мрій – мінус усе. Позбавившись людей, зрозуміла тепер: у них – вся суть, принаймні більшість сенсу нашого існування.
Коли в твоєму житті не відбувається нічого особливо цікавого, а на особистому фронті – холодна війна з нелюбов’ю, мимоволі починаєш згадувати перше кохання. А з ним – і перші промахи, подібно до несвідомих проблем дитинства, якими картається людина потім все життя. Доля «першого кохання» майже ніколи не залежить від тебе. Просто настає час, коли специфічні гормони беруть над тобою верх – і от тобі вже здається, що у твоєму дивному відчутті якоїсь незрозумілої різкої нестачі чогось, ба більше – втрати, конче необхідного стимулу жити далі – винна саме ця людина. Тут важко не повірити у міфічні стріли Амура, тому що вибір тобою героя для першого кохання пояснити неможливо навіть собі.
Серед безлічі варіацій зав’язок, кульмінацій і закінчень, які існують у світі людських стосунків, мені випала сумнівна честь гідно, сумирно й непоказно нести хрест нерозділеної першої любові. Більше того: залишитися взагалі не поміченою головним об’єктом свого обожнювання...
Мій милий… Зверни увагу: яка вірність! Впевнена – ти зараз засинаєш, обіймаючи її плечі, руки, усі принади жіночого тіла. Притискай міцніше, щоб не здатися їй байдужим… Утім, твоє життя мене не стосується, я просто неймовірно ідеалізувала тебе, до того ж виключно з егоїстичних міркувань. Щоб зробити спробу бути закоханою, мати кому присвячувати численні любовні вірші, почуватися романтично-трагічною у своїх тремтливих почуттях, не увінчаних взаємністю...
Почуття на відстані здаються такими дурощами! Які претензії у мене до цієї дати? Знаєш, можливо, це і безглуздо, але ти – найбажаніший герой моїх нічних фантазій. Усі мої денні роздратування і болі засинають, коли я уявляю у своїх обіймах тебе, ледь осяяного золотавим місячним світлом, за два кроки від шовкових простирадл спільного ліжка… Авжеж, я дуже високо літаю, якщо ти – перший образ, що мене звабив. І я ніколи в житті не знайду схожого на тебе, але на менше я теж не погоджуся. Це не буде щастям. У комусь іншому, що, може, прийде колись у моє життя, я оберу деталь тебе, чужий, чужий, мій man… І ще одне: відпусти на волю мою вірність неіснуючому. Занадто hard way. Все одно в жодних снах ми – не разом.
Добігає кінця останній день останнього весняного місяця, якого я так боялася у своїй самотності. Його вдалося пережити – попри все. Уяви собі Київ у травні: цвітуть каштани, перші зливи, зелень довкруж, прозорий Дніпро, синє чисте небо, пташині співи в ботанічних садах... Це найкращий місяць на землі... А тепер – моя ніч у ліжку, де поруч – рідний кіт, аморфне тісто перини й домашня подушка. Сон кладе на очі волохату долоню і я повільно відпливаю в якісь річки, чудернацькі фантазії, кінематографічний морок, стрибки по безконечних матрицях. Все...