ЗВИЧАЙНА
Частина 19ДОЛЯ
На вулиці дивовижна листопадова погода. Наче природа розуміє, що вмирає до весни, – і віддає нам останнє, що в неї є: прощальні дощі, омертвіле листя, змішане із землею, і вітер радикальних перемін. Як відомо, вітер північний. Осінній спектакль…
Якщо ти насмілишся дочекатися приходу ночі, ти багато чого захочеш сказати, але скоротиш усе до мінімуму…Тому що неможливо вимовити душу.
…Удома, за своїм письмовим столом, я проводжаю ці незаплановані канікули, які зупинили час на період карантину. Не вистачає тільки пляшечки цьогорічного вина, свічок, зручного глибокого крісла, запашної, розім’ятої в пальцях сигарети... Тоді б ми з осінню були на «ти». І все б стало прозорим і зрозумілим без зайвих слів…
З домашнього побутування та спокою мене різко виштовхує відрядження – і я кидаюся в нього, як у вир. Щоб обірвати це звикання до домівки. Тільки вигнавши себе звідси, можна спробувати жити і будувати щось нове. І не ховатися за безвідповідальністю, яка нічого не рятує і не пропонує...
«Новая встреча – лучшее средство от одиночества…». Авжеж, класики стверджували це задовго до нас.
А згадувати – це ж так... важливо. І людяно. Це означає: ми живі, ми здатні відчувати, ми вміємо терпіти біль, та все одно радіємо життю і, здійснюючи давні марення, відпускаємо їх, як птахів із кліток... А потім ми залишаємося самі – в порожній клітці пам’яті. Проводжаємо поглядом останній видимий помах крил нашої мрії…
Може, і ми – чиясь мрія.
Я їду на іспит останнім місяцем цього врожайного на події року.
Можливо, даремно я так рано, по свіжих слідах, на ще не зрощеному любовному шрамі, почала свій новий «телефонний роман», якщо в моїй голові б’ється тільки одна-єдина думка: де мій втрачений час? Куди вивітрився той опій, який ще зовсім недавно врятував мене від самоти й декадансу?.. А може, саме ця зустріч – доленосна, призначена для порятунку безнадійної мене?
Так, у мене хтось є. Мій ангел-охоронець. З ним, як із дивом, я ще не стрічалася в реальному житті. Спілкуємося лише телефоном та в мережі. М. виявився пророком, і спасибі йому, що передрік мені мужчину, який справді мене чекає і якому потрібна наша зустріч і дружба.
«Альстромерія символізує силу і слабкість жіночого характеру. Букет з альстромерій дарують активним товариським дівчатам, які багато чого досягли в житті або в них грандіозні плани...» – це спеціальний витяг з Інтернету про квіти, з яких почалася моя нова доля.
О 15.30 я чекаю в призначеному місці. Він спізнюється вже на дві хвилини. Озираюся – і бачу пишний букет перуанських лілій, а за ними – дуже вродливого чоловіка. Розпливаюсь у зашарілій усмішці і кажу «Дякую», приймаючи найнесподіваніший і найбільший букет квітів у своєму житті. Господи, це ж перший букет, який мені вручають на першому ж побаченні… Чомусь я геть забула «золоте правило» справжнього мужчини – дарувати дівчині при зустрічі квіти. Згодом цю галантність я зарахую в почесний ряд причин, чому я в нього... чому я за нього... чому я стану його...
Мені здається, я ще не зустрічала такого привабливого, доглянутого й акуратного мужчину: гладенько поголене обличчя, напрасовані брюки, блискучі туфлі, строге чорне пальто... Напевне, вперше для себе я нічого не планую, не утверджую, не спитавшись, на роль кавалера, не навішую ярликів, не вигадую ідилію…
Просто, вийшовши зі стану прострації, хочу жити в цю саму мить. Просто таємно радію, що сьогодні ми пройдемося центральною вулицею міста разом. Не самі, поодинці, не як колишні відлюдники, поглинуті лише собою, роботою й обов’язковим добуванням хліба на завтрашній день.
Такі горді. Ще вільні. Незалежні. Двоє сильних молодих людей, яким для абсолютного щастя просто не вистачало... одне одного.
Боюся поспішати. Боюся спізнитися. Боюся втратити. Вже боюся. Іноді не можу відірвати від нього очей. Відчуваю його хвилювання… І звикаю.
Я раніше неправду написала. Ні, я ніколи не забуду, як було мені колись двадцять один. І що той рік життя подарував мені надзвичайно багато прекрасних почуттів і емоцій, виховав у мені терпіння, довів, що, перш ніж ти прийдеш до чогось ліпшого, варто й погане на собі відчути. Тільки тоді маєш право стверджувати, що подорослішала…