Фурррпшшш
Ти – кульок. Так, ти – галімий кульок, та ще й з тупорилим написом типу «Мері крістмас» чи «Роуз ред.». Нє! На тобі написано «Дякуємо за покупку». Мало того, тебе хтось намотав на палю і підпалив. І ти гориш, плавишся і скрапуєш. Ну, як в дитинстві, коли ти палив минулорічну суху траву на полі. Пригадуєш? Фуррр – зірвалась краплинка і загоряється ще один острівок. Тільки ти скрапуєш не на траву, а у воду, з певним інтервалом твого життя, щоб швидко охоловши матерія зафіксувала всю її потворність.
О, бабка. Зараз знову почне :»Маладой человек, у вас нє будет гривни ілі две на хлеб». А як отримає своє, то й подякувати забуває. І дочку я твою бачив, такі підбори на звичайну зарплату не купиш.
Мовчки переходжу на інший бік вулиці. Фурррпшшшш.
Але ж якщо всі люди скрапують, то мабуть потрібно і багато води. Океан. Ні, такому мудаку як ти вистачить і брудної калюжі. Кожному мудаку по калюжі. Сам – мудак. І крапай собі – кульок. А чому саме кульок? Ну так раніше, мабуть, було щось інше. Свічка наприклад. Душа горить, тіло розтає. Ренесанс, красота блін, рамантіка. А зараз? Реакція окислення ж відбувається і при горінні. І от ти гориш з кожним вдихом. Так, гориш з усім, з своїми клітинами, думками, з своїм гімном коротше. І скрапуєш. А душа? Теж горить, просто відпочатку являється джерелом надлишкового тепла.
Шо я там слухаю? Музику, бля!
Мовчки передаю навушник.
Це не бу-бу-бу-бу-бу, це «Bad to be bone», мудак!
Мовчки вставляю навушник знову собі у вухо. Фурррпшш.
Так що всі ми, мабуть, запалені кульки. Більші, менші і кожен зі своєю калюжою. Щоб фіксувати. Ось пляма, чорна вся вигинає в пекельній агонії свої скручені, закіпчені щупальці. Це ти посрався з нею через небажану… через зальот, набухався, отримав по морді і більше ніколи її не бачив. А ось ця така наче й нічого, це мабуть наше знайомство…
О, а де це бабка? Третій день не було. Відкапала мабуть. Фурррпш…
Опа, калюжа зайнялася
