11.10.2010 21:56
-
1337
    
  - | -  
 © Михайло Трайста

Андрійкові чобітки

Те, що хочу розповісти вам, трапилося дуже давно, але мені здається, що то було вчора, – коли ми з Андрійком брели снігом через берег до присілка, в якому знаходилася наша школа. 

Коли доходили до хати, в якій вчились, вчителька роззувала нас, терла наші змерзлі ноженята, а взуття ставила сушити біля грубки. 

Коли ми кінчали уроки, вона допомогала нам взуватися. Та одного разу Андрійкові ноженята чомусь-то не влізали в чобітки. Вчитилька таки добре намучилася, поки взула Андрійка. 

– Криві, – промовив Андрійко, дивлячись на носки своїх чобіт. 

– Що криве? – запитала вчителька. 

– Чобітки, криві, – закліпав оченятами Андрійко. 

Вчителька пурхнула сміхом: 

– Ну і взули ми тебе, правий чобіток на ліву ногу, а лівий на праву. Нічого, знімемо їх і взуємо, як слід. 

Таки добре опріла бідна вчителька, перевзуваючи Андрійка. 

– Ось так, – промовила задоволено вчителька. 

– Це не мої чобітки, – сказав задуманий Андрійко. 

– Ой, дитино, горе нам з тобою, – гірко посміхнулася вчителька і почала знімати Андрійкові чобітки. 

– Так, а тепер котрі твої? – запитала вчителька, вказуючи на ряд чобіток, що стояли біля грубки. 

– Вони не там, – відповів Андрійко. 

– А де? – здивувалася вчителька. 

– Вдома. 

– Андрійку, дитино... Таж ти не прийшов босим до школи? – старалася зі всіх сил залишитися спокійною вчителька. 

– Ні, я прийшов взутий, – запевнив її Андрійко. 

– Ну, тоді вкажи пальчиком на ті чобіткии, в котрих ти прийшов до школи. 

– В цих! – радісно вказав Андрійко на чоботи, які тільки що зняла вчителька з його ніг. 

– Та ж ти кажеш, що вони не твої? 

– Це чобітки мого брата, мати казала взути їх сьогодні, бо мої понесла полагодити до шевця. 

Вчителька погладила Андрійка по голівці і взялася втретє взувати його. 

– Ось так! А тепер надінемо кожушок, шапку, рукавички... А де твої рукавички Андрійку? 

– В чобітках, я їх запхав туди, щоб не загубити. 

Вчителька почала сміятися із сльозами на очах і взялась знову роззувати Андрійка. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.02.2012 18:37  Каранда Галина => © 

і сміх, і гріх... Тато мій недавно розповілав, як малим, коли прогоріли калоші, змушений був надягати на валяночки мамині чоботи і так іти до школи... а вчителька злякалася, що дитя в чоботях, бо морози стояли люті...