Собаче серце
Глава 1з рубрики / циклу «Собаче серце»
У-у-у-у-у-гу-ГУГ-ГУУ! О, погляньте на мене, я гину. Завірюха у підворітні реве мені відхідну, і я вию з нею. Пропав я, пропав. Негідник у брудному ковпаку - кухар їдальні нормального харчування службовців центральної ради народного господарства - хлюпнув окропом і обварив мені лівий бік.
Яка гадина, а ще пролетарій. Господи, Боже мій - як боляче! До кісток проїв окропом. Я тепер вию, вию, та хіба виттям зарадиш.
Чим я йому завадив? Невже я обжеру раду народного господарства, якщо в смітнику пориюся? Жадібна тварюка! Ви гляньте коли-небудь на його пику: адже він поперек себе ширше. Злодій з мідною мордою. Ох, люди, люди. Опівдні пригостив мене ковпак окропом, а зараз стемніло, години чотири приблизно пополудні, судячи з того, як цибулею пахне з пожежної пречистенської команди. Пожежні вечеряють кашею, як вам відомо. Але це - остання справа, начебто гриби. Знайомі пси з Пречистенки, втім, розповідали, нібито на Неглинній в ресторані «бар» жеруть чергову страву - гриби, соус пікан по 3р.75 к. Порція. Це справа на любителя. Все одно, що калошу лизати... У-у-у-у-у...
Бік болить нестерпно, і мої перспективи бачаться мені абсолютно чітко: завтра з`являться виразки і, питається, чим я їх буду лікувати?
Влітку можна змотатися в Сокільники, там є особлива, дуже гарна трава, а крім того, нажерешся безкоштовно ковбасних голівок, паперу жирної накидають громадяни, налижешся. І якби не гримза якась, що співає на лузі при місяці - «Мила Аїда» - так, що серце падає, було б чудово. А тепер куди підеш? Не били вас чоботом? Били. Цеглою по ребрах отримували? Ласував достатньо. Все спробував, з долею своєї мирюся і, якщо плачу зараз, то тільки від фізичного болю і холоду, бо дух мій ще не згас... Живучий собачий дух.
Але от тіло моє поламане і бите, поглумилися над ним люди достатньо. Адже головне що - як врізав він окропом, під шерсть проїло, і захисту, стало бути, для лівого боку немає ніякого. Я дуже легко можу отримати запалення легенів, а, отримавши його, я, громадяни, подохну з голоду. З запаленням легенів слід лежати на парадному ході під сходами, а хто ж замість мене, лежачого холостого пса, буде бігати по смітних бачках у пошуках харчування? Прихопить легеню, поповзу я на животі, послабити, і будь–який спец приб`є мене палицею на смерть. І двірники з бляхами схоплять мене за ноги і вкинуть на віз...
Двірники з усіх пролетаріїв - сама мерзенна мерзота. Людські огризки - сама нижча категорія. Кухар трапляється різний. Наприклад - покійний Влас з Пречистенки. Скільком він життів врятував. Тому що найголовніше під час хвороби перехопити кусь. І ось, бувало, кажуть старі пси, махне Влас кістку, а на ній з восьмушку м`яса. Царство йому небесне за те, що був справжня особистість, панський кухар графів Толстих, а не з Ради Нормального харчування. Що вони там витворяють в Нормальному харчуванні - розумом собачим незбагненно. Адже вони ж, мерзотники, зі смердючої солонини щі варять, а ті, бідолахи, нічого й не знають. Біжать, жеруть, хлебчуть.
Інша машиністочка отримує по IX розряду чотири з половиною червінця, ну, правда, коханець їй фільдеперсові панчішки подарує. Та скільки за цей фільдеперс їй знущань треба винести. Адже він її не яким-небудь звичайним способом, а піддає французької любові. З... ці французи, між нами кажучи. Хоч і лопають багато, і все з червоним вином. Так...
Прибіжить машиністочка, адже за 4,5 червінці в бар не підеш. Їй і на кінематограф не вистачає, а кінематограф у жінки єдина розрада в житті. Тремтить, морщиться, а лопає... Подумати тільки: 40 копійок з двох страв, а вони обидва ці страви і п`ятиалтинний не варті, тому що інші 25 копійок завгосп украв. А їй хіба такий стіл потрібен? У неї і верхівка правої легені не в порядку і жіноча хвороба на французькому грунті, на службі з неї вирахували, тухлятинею в їдальні нагодували, ось вона, ось вона...
Біжить у підворіття в коханцевих панчохах. Ноги холодні, в живіт дме, тому що шерсть на ній ніби моєї, а штани вона носить холодні, одна мереживна видимість. Дрантя для коханця. Одягни-но вона фланелеві, спробуй, він і закричить: до чого ти невитончена! Набридла мені моя Мотря, намучився я з фланелевими штанами, тепер прийшов мій час. Я тепер голова, і скільки не накраду - все на жіноче тіло, на ракові шийки, на абрау-дюрсо. Тому що наголодувався я в молодості достатньо, буде з мене, а загробного життя не існує.
Шкода мені її, шкода! Але самого себе мені ще більше шкода. Не з егоїзму кажу, о ні, а тому що ми дійсно не в рівних умовах. Їй-то хоч в будинку тепло, ну а мені, а мені... Куди піду? У-у-у-у-у!..
- Куть, куть, куть! Шарик, а Шарик... Чого ти скиглиш, бідолаха? Хто тебе образив? Ух...
Відьма суха заметіль загриміла воротами і помелом з`їздила по вуху панночку. Спідничку збила до колін, оголила кремові панчішки і вузьку смужку погано випраної мереживної білизною, задушила слова і замела пса.
Боже мій... Яка погода... Ух... І живіт болить. Це солонина! І коли ж це все скінчиться?
Нахиливши голову, кинулася панночка в атаку, прорвалася в ворота, і на вулиці почало її вертіти, вертіти, розкидати, потім загвинтило сніжним гвинтом, і вона зникла.
А пес залишився в підворітні і, страждаючи від знівеченого боку, притулився до холодної стіни, задихнувся і твердо вирішив, що більше звідси нікуди не піде, тут і здохне в підворітні. Розпач повалив його. На душі в нього було до того боляче й гірко, до того самотньо і страшно, що дрібні собачі сльози, як пупириші, вилазили з очей і тут же засихали.
Зіпсований бік стирчав звалялими промерзлими грудками, а між ними дивилися червоні зловісні плями ошпари. До чого безглузді, тупі, жорстокі кухарі. - «Шарик» вона назвала його... Який він до біса «Шарик»? Шарик - це значить круглий, вгодований, дурний, вівсянку жере, син знатних батьків, а він кошлатий, довготелесий і рваний, шляйка сухорлява, бездомний пес. Втім, спасибі на доброму слові.
Двері через вулицю в яскраво освітленому магазині грюкнули і з них вийшов громадянин. Саме громадянин, а не товариш, і навіть - найімовірніше, - пан. Ближче - ясніше - пан. А ви думаєте, я суджу по пальто? Дурниця. Пальто тепер дуже багато і з пролетарів носять. Правда, коміри не такі, про це і говорити нічого, але все ж здалеку можна сплутати. А ось по очах - тут вже і зблизька і здалеку не сплутаєш. О, очі значна річ. Наче барометр. Все видно у кого велика суша в душі, хто ні за що, ні про що може ткнути носком чобота в ребра, а хто сам всякого боїться. Ось останнього холуя саме і приємно буває тяпнуть за кісточку. Боїшся - отримуй. Раз боїшся - значить стоїш... Р-р-р...
Гав-гав...
Пан впевнено перетнув в стовпі хуртовини вулицю і рушив у підворітню. Так, так, у цього все видно. Цей тухлої солонини лопати не стане, а якщо де-небудь йому її і подадуть, підніме такий скандал, в газети напише: мене, Пилипа Пилиповича, обгодували.
Ось він все ближче і ближче. Цей їсть щедро і не краде, цей не стане штовхати ногою, але і сам нікого не боїться, а не боїться тому, що вічно ситий. Він розумової праці пан, з французькою гострою борідкою і вусами сивими, пухнастими і лихими, як у французьких лицарів, але запах з хуртовини від нього летить кепський: лікарнею. І сигарою.
Якого ж дідька, питається, носило його до кооперативу Центрохозу?
Ось він поруч... Чого чекає? У-у-у-у... Що він міг купувати в паскудному магазинчику, хіба йому мало мисливського ряду? Що таке? Ковбасу. Пан, якби ви бачили, з чого цю ковбасу роблять, ви б близько не підійшли до магазину. Віддайте її мені.
Пес зібрав залишок сил і в божевіллі поповз з підворітні на тротуар.
Завірюха заплескала з рушниці над головою, здійняла величезні букви полотняного плакату «Чи можливе омолодження?».
Натурально, можливе. Запах омолодив мене, підняв з черева, пекучими хвилями стис дві доби порожній шлунок, запах, який переміг лікарню, райський запах рубаної кобили з часником і перцем. Відчуваю, знаю - в правій кишені шуби в нього ковбаса. Він наді мною. О, мій володарю! Глянь на мене. Я вмираю. Рабська наша душа, підла доля!
Пес поповз, як змія, на череві, обливаючись сльозами. Зверніть увагу на кухарську роботу. Але ж ви ні за що не дасте. Ох, знаю я дуже добре багатих людей! А по суті - навіщо вона вам? Для чого вам гнилий кінь? Ніде, крім як в Моссельпромі, такої отрути не отримаєте. А ви сьогодні снідали, ви, величина світового значення, завдяки чоловічим статевим залозам. У-у-у-у... Що ж це робиться на білому світі? Видно, помирати-то ще рано, а відчай - і справді гріх. Руки йому лизати, більше нічого не залишається.
Загадковий пан нахилився до пса, блиснув золотими обідками очей і витягнув з правої кишені білий довгастий згорток. Не знімаючи коричневих рукавичок, розгорнув папір, який негайно ж опанувала заметіль, і відламав шматок ковбаси, званої «особлива краківська». І псу цей шматок.
О, безкорислива особистість! У-у-у!
- Фіть-фіть, - посвистав пан і додав суворим голосом:
- Бери!
Шарик, Шарик!
Знову Шарик. Охрестили. Та називайте як хочете. За такий винятковий ваш вчинок.
Пес миттєво обірвав шкірку, з хлипанням вгризся в краківську і зжер її за дві секунди. При цьому подавився ковбасою і снігом до сліз, бо від жадібності ледве не заковтав мотузочку. Ще, ще лижу вам руку.
Цілую штани, мій благодійнику!
- Буде поки що... - пан говорив так уривчасто, точно командував. Він нахилився до Шарика, допитливо глянув йому в очі і несподівано провів рукою в рукавичці інтимно і лагідно по Шарикову животу.
- А-га, - багатозначно мовив він, - нашийника немає, ну от і чудово, тебе мені і треба. Іди за мною. - Він поклацати пальцями. - Фіть-фіть!
За вами йти? Та на край світу. Штовхайте мене вашими фетровими ботами, я слова не вимовлю.
По всій Пречистенці зняли ліхтарі. Бік турбував нестерпно, але Шарик часом забував про нього, поглинений однією думкою - як б не загубити в штовханині чудесне видіння в шубі і чим-небудь висловити йому любов і відданість. І раз сім протягом Пречистенки до Обухова провулка він її висловив. Поцілував в ботик у Мертвого провулка, розчищаючи дорогу диким виттям так налякав якусь даму, що вона сіла на тумбу, разів зо два підвив, щоб підтримати жалість до себе.
Якийсь сволочний, під сибірського роблений кіт, виринув з-за водостічної труби і, незважаючи на хуртовину, відчув краківську. Шарик світу білого не побачив при думці, що багатий дивак, що підбирає поранених псів у підворітнях, чого доброго і цього злодія прихопить із собою, і доведеться ділитися моссельпромовскім виробом. Тому на кота він так брязнув зубами, що той із шипінням, схожим на шипіння дірявого шланга, видерся по трубі до другого поверху. - Ф-р-р-р... га... у! Геть! Чи не напасешся Моссельпрома на всяке дрантя, що тиняється по Пречистенці.
Пан оцінив відданість і біля самої пожежної команди, біля вікна, з якого чулося приємне бурчання валторни, нагородив пса другим шматком поменше, золотників на п`ять.
Ех, дивак. Підманювати мене. Не турбуйтесь! Я і сам нікуди не піду.
За вами буду рухатися куди не накажете.
- Фіть-фіть-фіть! Сюди!
У Обухів? Зробіть ласку. Дуже добре відомий нам цей провулок.
Фіть-фіть! Сюди? З задовол... Е, ні, дозвольте. Ні. Тут швейцар. А вже гірше цього нічого на світі немає. У багато разів небезпечніше двірника. Абсолютно ненависна порода. Гаже котів. Шкуродер в позументі.
- Та не бійся ти, йди.
- Здоров`я бажаю, Пилип Пилипович.
- Здрастуй, Федір.
Ось це - особистість. Боже мій, на кого ж ти занесла мене, собача моя доля! Що це за така особа, яка може псів з вулиці повз швейцарів водити в будинок житлового товариства? Подивіться, цей негідник - ні звуку, ні руху! Правда, в очах у нього похмуро, але, загалом, він байдужий під околишем із золотими галунами. Немов так і годиться. Поважає, панове, до чого поважає! Ну-с, а я з ним і за ним. Що, торкнув? Викуси.
От би тяпнути за пролетарську мозолисту ногу. За всі знущання вашого брата. Щіткою скільки разів морду спотворював мені, га?
- Іди, іди.
Розуміємо, розуміємо, не звольте турбуватися. Куди ви, туди й ми. Ви тільки доріжку вказуйте, а я вже не відстану, незважаючи на відчайдушний мій біль.
Зі сходів вниз:
- Листів мені, Федір, не було?
Знизу на сходах шанобливо:
- Ніяк ні, Пилип Пилипович (інтимно напівголосно навздогін), - а в третю квартиру жилтоваришів вселили.
Благодійник пса круто обернувся на сходинці і, перехилившись через перила, з жахом запитав:
- Ну-у?
Очі його округлилися і вуса встали дибки.
Швейцар знизу задер голову, приладнав долоню до губ і підтвердив:
- Точно так, цілих чотири штуки.
- Боже мій! Уявляю, що тепер буде в квартирі. Ну і що ж вони?
- Та нічого-с.
- А Федір Павлович?
- За ширмами поїхали і за цеглою. Перегородки будуть ставити.
- Чорт знає, що таке!
- У всі квартири, Пилип Пилипович, будуть вселяти, крім вашої.
Зараз збори були, вибрали нове товариство, а колишніх - в шию.
- Що робиться. Ай-яй-яй... Фіть-фіть.
Іду-с, встигаю. Бік, знаєте, дає про себе знати. Дозвольте лизнути чобіток.
Галун швейцара зник внизу. На мармуровому майданчику повіяло теплом від труб, ще раз повернули і ось - бельетаж.
