Лінивий Гаврило та його ангел-хранитель
Чомусь-то в селі Гаврила всі вважали великим ледарем. Правду кажучи, Гаврило не був лінивим чоловіком, навпаки, одним з найпорядніших господарів села, тільки що він працював повільніше, ніж інші, бо така вже була його натура. Але він вставав раніше за всіх, а лягав найпізніше і, таким чином, обробляв свої ниви навіть швидше за інших господарів села. А щодо лінивства, то це його жінка Явдоха рознесла плітку своїм язиком, бо кого тільки не зустрічала, всім скаржилася:
- Ой, горе мені, людоньки добрі, з отим ледарем, горе!..Якби оце не мої руки, то вже давно булис-мо ходили з торбами милостині просити від чесних християн.
Люди нібито визнавали її правоту, але, відвертаючись від неї, нишком сміялися, бо всі знали, що то за «квітка» Явдоха Гаврилова. Цілий день просидить по сусідах, або никає вулицею, скаржачись і вигадуючи всякі плітки та небилиці про свого Гаврила, якому часто забувала обід понести в поле, або вечерю зварити. Але хоч люди все це добре знали, Гаврила все-таки називали ледарем.
Одну хибу мав бідний Гаврило - вірив у забобони, ворожіння та сни.
Бувало, йде по воду до криниці, а вулицю перебіжить сусідська чорна кішка, і Гаврило повертається додому з порожніми відрами. А коли присниться йому якийсь лихий сон, то негайно біжить до ворожбита Біціґля, який за чвертку горілки та кільце ковбаси толкував йому сон, а звідти вже йшов до Цілішки, а та варила йому всякого зілля від всього лихого, або гасила йому дев’ятки, і лише після того спокійно брався до роботи.
Та одного разу Гаврилові трапилося щось дуже дивне. Було це якраз в понеділок вранці, першого тижня петруки*, їхав він собі волами в ліс по дрова, а коли дійшов до моста під Кавником, воли враз зупинились, наче хтось прив’язав їх.
- Чала, Бодор... Ну, глянь на нього... Чала!.. – махнув батогом понад головами волів Гаврило. Та воли, ніби вкопані, не рушали з місця.
- Вога, Дарок!.. – спробував Гаврило зрушити другого вола. Та враз з-під моста почувся голос:
- Гавриле, воли тобі добра бажають, тому й зупинилися, бо якщо ти сьогодні поїдеш до лісу, то тебе роздере ведмідь!
Гаврилові по спині пробігли мурашки. Не гаячи часу, повернув воли і погнав їх додому.
«Недарма мені приснилося, що тримаю на руках малу дитину, а дитина сниться на лихо... Пропало б та не снилося б!» – шепотів Гаврило, повертаючись додому.
- Ой горенько! Ой лишенько моїй голівочці... Дивіться, людоньки добрі, ні в ліс його не пожени, ні в поле не візьми, ані дома не залиши! – почала голосити Явдоха, побачивши, що Гаврило вертається додому з порожнім возом.
- Цить, жінко, я сьогодні полагоджу огорожу позаду хати, бо уже розвалилася. А завтра поїду в ліс по дрова, – спробував Гаврило заспокоїти жінку. Та Явдоха вже не чула того, бо тюпцем побігла розповідати сусідам, що її «ледар» повернувся з лісу із порожнім возом.
Тож того дня Гаврило полагодив огорожу, а у вівторок вранці знову вирушив до лісу по дрова.
Та не пощастило Гаврилові і того дня доїхати до лісу, бо на тому самому мості під Кавником його воли знову зупинились, наче вкопані. Пусто лаяв їх Гаврило і по-доброму вмовляв, і батогом шмагав - даремно. Коли зліз із воза, з-під моста знову почувся голос:
- Гавриле... Не змушуй волів іти до лісу, бо якщо підеш сьогодні до лісу, то тебе розчавить дерево!
- Свят єси Ти, Господи, що рятуєш життя рабу Твоєму! – почав хреститися Гаврило, повертаючи волів назад додому.
Важко й розказати, що витворяла Явдоха з бідним Гаврилом, радіючи, що й сьогодні має чим «вихваляти» перед сусідами свого «ледаря». А Гаврило спокійно взяв косу, скосив траву в садку і до вечора ще й просушив її та поносив до хліва.
Третього дня, в середу, знову рушив Гаврило до лісу по дрова.
«Якщо й сьогодні голос з-під моста не допустить мене до лісу, то я більше й не піду. Попрошу кума Залізняка, щоб привіз мені дров, а я йому допоможу возити сіно з Поґора», - думав собі, сидячі на возі, Гаврило.
Наближаючись до моста, його серце почало калатати, наче ковальський молот. Та, диво-чудо, воли не зупинилися, а спокійно помахуючи хвостами, перейшли міст.
- Ану, гов!.. - зупинив волів Гаврило і схвильованим голосом запитав:
- Чи можу я сьогодні їхати до лісу?
- Можеш, можеш, Гавриле, сьогодні тобі не загрожує ніяка небезпека! – почувся голос з-під моста.
Гаврило хотів спочатку подякувати, але чомусь-то прийшло йому в голову спитати:
- А хто ви є, що так піклуєтесь мною?
- Я твій ангел-хранитель! – відповів голос.
- Ну і де ж ти в біса був, коли я женився, що не охоронив мене? – сплюнув сердито Гаврило і погнав волів до лісу.
