Ілюзія правдивості (Різдво)
з рубрики / циклу «Ілюзія правдивості»
В цьому році справжнє Різдво. Сніжок випав і морозець вдарив, он як скрипить під ногами, справжня зимова погода. Гарно і в душі світло, бо свято те найсвітліше.., щире і очікуване. Завжди згадаю безсмертне творіння улюбленого Гоголя. А Ти не дуже полюбляєш Миколу Васильовича, називаєш його малоросом. А от Твій улюблений Франко мені важкувато дається, та хай, кожному своє. Хіба ж то може вплинути на таке торжество.
Святвечір заходить. Господи, яке ж небо над землею, словами не передати. Воно немов теж готувалось до Різдва. Дивлячись на ту красу уявляю, як їхали багаті купці, з товарами своїми. В дорозі застала їх звістка про народження Христа. Давай вони радіти та пісні співати і розкинули сувій темно-синього шовку, і викотили велику золоту тацю з горою срібла. Прославляючи Сина Божого обдаровували всіх тим сріблом, жменями розкидаючи навкруг. Синій шовк став небом, золота таця-місяцем повним, а срібло заблищало зорями. Ох і намріялась. Колись ми мріяли з Тобою разом. Які ж ті мрії чисті були і солодкі... Годі! Час кутю їсти. Святвечір-велике таїнство.
Почнемо з молитви, та пом`янемо всіх спочивших в Бозі. Бабці моєї вже третій рік немає, а дідика вже тридцять.., помер у Святвечір, а свекрушечка, моя хай їй легко лежиться народилась у цей святий день. Ото вже добра жінка була. І любила мене, як рідну. Хай там, кажуть, що невістка-чужа кістка, то не про мою свекруху. Спочивайте мамо. Повік не забуду, як впали переді мною на коліна і руки мені цілували, і просили, щоб не покинула Вашого сина, бо пропаде, як сам залишиться. Хоча й самі прожили таке гірке життя з таким, як Ваш син, і не знали ні радості, ні спокою... Ще й сорок днів нема, як не стало Вас мамо. Скільки житиму, Вас і Вашу турботу пам`ятатиму. А сьогодні куті Вам на віконечко поставлю, ще душенька Ваша з нами-пригощайтесь...
Ранок.., морозний, чистий, вмитий. Теж приготувався, аж сміється. Усі в надії і в сподіваннях на нове життя, щоб мир та злагода, щоб вже наша Україна спокій знайшла, процвітала, і заможною стала. В кожній хаті чекають гостей і колядників, і я чекаю... І Тебе чекаю, день і ніч чекаю. Думаю за Тебе, і молюсь за Тебе, де б Ти не був... Ще раз оглянула різдв`яного стола, що ломиться від свого убранства. То вже всю свою фантазію і вміння приклала до того. Во істино наш народ найщиріший у світі, які б скрути та біди не звалились, а свято є свято. Того вже в нас ніхто не відніме. Такої великої і гарячої душі ніхто крім українців немає...
Он посеред столу главенствує молочне порося, начинене гречаною кашею з грибами, а круг нього витанцьовують, коропи в сметані, холодець в присядку з хріном, крученики закрутили гопака з чорносливом, завальсувала качка з яблуками, своє соло виспівує картопелька, напару запечена з м`ясцем, он кренделі вирутила домашня ковбаска, спокійні різні сири-вони трішки осторонь, а пиріжки з усяким начинням радіють, що їх скоштують, а ще кров`янка, соління, ще налісники, битки, котлети... Усього вдосталь. З душею. Згадую тебе бабцю моя рідненька, вклоняюсь і дякую, то вже твоя заслуга, завжди наш рід вшановував свято. Як би я хотіла, Тебе пригостити, і з святом Тебе вітати... Нема звісточки від Тебе. Як не втішаю себе, як не надіюсь, а нема...
- Можна колядувати?
- Колядуйте, вітайте!!!
Від тих дитячих щасливих очей, погляду не відвести. Маленьке хлоп`ятко виспівувало складну різдв`яну пісню "Нова радість стала" Виконувало із таким якимось болем, так проникливо, чітко, з таким надхненням, що сльози навернулися...
Болю мій, покинь мене. Серце моє стань холодним, зробися білим. Господи навіщо я маю таку душу? Чи важко мені? Чи що я надумала собі? Вже немає ні сліз, ні крику, ні відповіді, ні запитань. Нічого немає. То може й Господь почує мене і я не відчуватиму... Ілюзія правдивості? В чому? В тому, що чекаю, в тому, що люблю. В тому, що відгоню думки про Твою душевну зраду. Ні! Тобі не легше. Все буде добре. З часом все владнається. Не плачу, не болить, щаслива. Ти є! Є в серці, є в мріях. Справжнє воно не помре, воно житиме!
Ой як же мені личить український костюм. Який вінок на мені з волошок і маків, яке намисто червоне, вишита сорочка, яка спідниця з вибитим узором, підперезана крайкою, той пояс ще моєї прабабці, чобітки червоні. Гарна!.. Вітаю Тебе з Різдвом! Хай все про що ти мрієш, і все те чого Ти прагнеш зійсниться! Я не забуваю Тебе ні на мить! Я чекатиму! Ти знаєш, що я не зрадила. Ти це відчуваєш...
- Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла...
- Заходьте! До столу запрошую! Пригощайтесь!
- Христос народився! Славімо його!
