Лист у відповідь

Вони забігли під вечір, Юлька і Женька. Обоє гарні, молоді, обоє чорняві, і такі різні. Про таких, як Юлька кажуть - вогонь, кров з молоком. За свої неповні тридцять вона встигла вийти заміж, народити дитину, розлучитись, знов вийти заміж, і народити дитину. Чи була вона щаслива? Хто зна... Цього не можна було прочитати навіть в її очах. А її очі, то окрема розповідь. Трохи розкосі, карі, глибокі. В них було все і хитрість і лукавість, і біль, і радість, і щось хтиве, і водночас відчувалось тепло і доброта. В тих очах можна було втопитись.

- Ну що ви тут? - защебетала і не чекаючи відповіді,

- Знаю, все як завжди пречудово - і залилась сміхом.

Женька був Юлькиним другом, товаришем з самого дитинства. Високий, статний, з великими очима які були обрамлені довгими, довгими віями. Сам чорнявий, а лице все в ластовинні і це додавало йому неабиякої привабливості. Йому личило, він немов одне ціле з тим ластовинням. Говорять, що Бог наділяє тільки обраних такою прикрасою. В тій кожній руденькій цяточці, було окреме сонечко. За свої неповні тридцять років Женька ще знаходився у пошуку своєї половини, а можливо і не шукав. Хтось подумає - то яка то дружба між заміжньою жінкою і неодруженим чоловіком? Хай собі думають...

- Ми читаємо все, що ви публікуєте, і Женька теж пише вірші - аж крутнулась на одній нозі, чорнявка.

- Та, що я там пишу, то так для тебе на день народження римую - Почервонівши відвів очі.

Ще довго розмовляли, сміялись, згадували, бажали одне одному всього найкращого. Вони втрьох не дивлячись на вік знаходили спільну мову. 

А наступного дня, Женька знов забіг і простягнув аркуш паперу, сказавши - Як піду тоді прочитаєте...

- Борисівна, почніть малювати нове, яскравіше, красивіше небо, таке яким би Ви хотіли його бачити! Таке, куди б хотілося підводити очі, як вдень, так і вночі.., і дивитись, і дивитись, і дивитись. Але не поспішайте малювати на цьому небі Сонце. Дайте йому другий шанс, нехай він допоможе Вам намалювати те, що дає життя всьому живому, те від чого прокидається в душі віра і надія-Сонце. Не бійтесь, що для акрилових фарб потрібно багато води (навіть солоної), від цього акрил стає більш піддатливішим і небо вийде більш красивішим. І хай, як би там не сталось, після того, як акрилові фарби висихають, вони за своєю структурою вже перестають бути вразливими до дії води. Нехай Ваше небо ніколи не висихає! Боріться за своє! І скажіть йому, що одного разу він може прокинутись і зрозуміти, що втратив місяць, рахуючи зорі...

На аркуш паперу скотилася сльоза і хвилею розлилася вдячнісь за розуміння і підтримку. Він, майже ще хлопчик, на якихось пару років старший за доньку. Він зумів передати свою душевну суть, вклавши її в кілька рядків. 

Щебетуха Юлька. Чи щаслива вона? Про що вона мріє, слухаючи присвячені їй вірші. А Женька, поцілований сонцем, з таким багатим внутрішнім світом, з таким розмахом душевної теплоти, про що мріє він, коли римує для своєї подруги?

В свої неповні тридцять вона встигла другий раз вийти заміж і народити другу дитину, а він неодружений в свої неповні тридцять товариш з самого дитинства. В її глибоких очах відзеркалювались очі обрамлені довгими, довгими віями...