Дзеркало
Сон восьмийз рубрики / циклу «Біполярні сни»
Секундна стрілка настирливо наздоганяла хвилинну. Кожен її крок своїм одноманітним клацанням відчленовував кінцівки часу. В вухах стояв хрускіт кісток, що ламались, не витримавши ваги годинника.
В квартирі нікого; я нерухомий. Я не був до кінця впевнений, що я не остання людина на Землі. Зрештою, чи є якась різниця? Це мало що змінює, поки Всесвіт міститься лише в голові. Ніхто не бачив, що відбувається за межами черепної коробки. Світ не має ані кольорів, ані звуків, ані форми: є лише галюцинації та уява. Навіть якби в цей момент відстані між об’єктами повернулись в звичні мені системи виміру, я б все одно не подивився в вікно. Нічого нового я там не побачу.
Обличчя розплилось по дзеркалу. Крізь скло на мене дивилась смертельно втомлена людина. Вона не зводила з мене своїх червоних очей.
- Привіт.
Яким же огидним стає рот, коли йому доводиться відкриватись! Рівна, елегантна, симетрично викривлена лінія перетворюється на безформну діру, яку неможливо сприймати не як distortion. Тим більше, коли з рота разом зі слиною вилітають дивні, хриплуваті звуки.
- Чому ти йдеш від мене?
Втомлене обличчя, спливаючи вниз, стало розчинятись всередині відображення. Шкіра вкрилась маленькими хвильками, ніби по її поверхні гуляв вітер. Хрускіт кісток, які не витримали вагу годинника, посилився.
- Чому ти йдеш від мене?
Обличчя зникло. Кімната в дзеркалі залишилась пустою.
Славутич, 17.05.2015
