Дзеркало
О, дзеркало…
В очах – печаль дитинна.
Такий собі німий автопортрет.
А, точно, я ж забула: я – Людина.
Не робот. Не машина. Не багнет.
Хоча сьогодні, тут, під небом сизим,
Коли ловила погляди людські,
Я трохи затирала всі ці риси,
Вдавала, ніби кіборг. Але ні.
Мені не стати кіборгом ніколи.
Всередині уже перепекло –
Я-ж бо пройшла людську чуттєву школу,
Я – плакала. А це їм не дано.
І не дано цим кіборгам любити,
Згоріти в цім закоханім вогні.
Гей, дзеркало! Я знову буду жити.
Мені ще є тут місце на землі.
