Іменини тітоньки Медузи
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Тітонька Медуза була дуже самотньою. Жила вона в Лагідному Морі і зранку до ночі любила гойдатися на його хвилях. Та ніхто її не помічав. Грайливо зблискуючи лускою, пропливали косяки заклопотаних риб, інколи навіть Дельфін мчав у своїх справах повз неї. Але справжніх друзів Медуза не мала.
Щодня після гойдання поверталася вона в свій водоростевий ліс, де не мала до кого й словом обізватися. А ще сумніше Медузі було від того, що наближався день її іменин.
– Кого я запрошу на своє свято? Кого буду пригощати найсмачнішим у світі водоростевим тортом? – бідкалася майбутня іменинниця, ворушачи щупальцями.
– А може написати оголошення? Хоч хтось прочитає і прийде привітати мене – міркувала нещасна Медуза в переддень іменин.
Як надумала, так і зробила. Зранку в іменинний день на великому камені скраю водоростевих заростей було нашкрябано: «Незнайомі мої друзі! Приходьте о першій годині припливу на мої іменини. В програмі – водоростевий торт і танці на хвилях. Медуза.». Іменинниця прибрала в оселі, спекла святковий торт і стала чекати гостей. Та закінчувався приплив, скоро мав початися відплив, а нікого не було.
– Мабуть, прийдеться їсти торт самій, коли друзі не прийшли! – гірко мовила тітонька Медуза і приготувалась плакати.
– А як же я? Зранку мріяла про торт! – почулося з самого дна. З хмарки піску вигулькнула здивованими очима Камбала. Її плескате тіло було геть не помітне на дні.
– Я давно тут чекаю, та до столу, здається, не запрошували! – бубонів Морський Коник. Він зачепився хвостом за водорості і здавався одним з паростків.
– Найперший прийшов я! Просто засоромився і присипав себе камінчиками! Тож мені найбільший шматок, будь ласка! – незадоволено клацнув клешнями дідусь Краб.
– Я просто злився кольором з цим каменем, бо живу під ним! Дозвольте від імені всіх гостей привітати чарівну прозору іменинницю! – заворушив щупальцями вихований Восьминіг, і його зразу всі помітили.
Гості хвалили торт і до ночі танцювали з іменинницею на хвилях. Свято вдалось на славу!
– Як же так, друзі? – дивувалась тітонька Медуза, – ви всі живете по сусідству, а я нікого з вас до сих пір не бачила! Класно вмієте маскуватися.
– Найкраще маскуєшся ти, тітонько! Бо крізь тебе видно хвилі! – озвалася з дна мудра Камбала. І з нею всі погодились.
– Виявляється, щоб помітити когось у себе перед щупальцем, треба краще придивлятися! – подумала тітонька Медуза.
Та вголос нікому нічого не сказала. Вона просто була щасливою з своїми новими друзями.
