Їхнє щастя
Він сидів на старому дивані з червоною, вицвівшою оббивкою, і курив. Сиві кільця диму повільно злітали з сухих, шершавих губ і розчинялися у повітрі, не залишаючи по собі нічого більше, крім їдкого запаху нікотину. Вона дивилася на нього мовчки. Скільки всього вони пережили разом за ці 20 років, а отак сидіти разом на дивані з червоною оббивкою, пити вино і цілуватись їм досі не набридло. Дітей в них не було. Зате було щастя. Воно бігало по квартирі маленькими крочками, а далі більшими і більшими. Вони виховували його, бавилися з ним, водили в зоопарк і купували морозиво. Це були безтурботні роки, коли вони могли не турбуватися зайвий раз, просто насолоджуватися, розповідати один одному все і сміятися над вусами від молока. Він дарував їй квіти, а вона обирала куди піти у вихідні.
Далі щастя пішло до школи. Отут довелося не мало понервувати. Воно неслухалося, тікало з дому, крало гроші, грубіянило, а вони спокійно зносили все, скидаючись на перехідний вік. Він затримувався на роботі, вона пересмажувала котлети і недосолювала борщ. Ось вже останні екзамени здано, зошити для підготовки до зно спалено. "Чадо" вступило до вишу. Тут почалися гулянки, пляшки з під пива під ліжком замість підручників з економіки, повернення додому о третій ранку (і це в кращому випадку). Вони терпіли, бо більше в них нічого не було. Він приходив додому п`яним, вона забувала готувати вечерю. Непомітно щастя покинуло батківську оселю і переїхало жити на зйомну квартиру разом зі своєю пасією. Вони прийняли його вибір і залишилися вдвох. Він не ночував дома, вона завела коханця. Минув рік. Ніхто не скаржився. Він допивав на кухні надцяту пляшку нефільтрованого, вона плакала в подушку на дивані з червоною оббивкою.
На вулиці йшов дощ. Задзвонив телефон. Вона, зарюмсана, взяла слухавку і майже миттєво кинула її на підлогу. "Щастя в лікарні."-викрикнула й сама мало не гепнулася, втративши свідомість. Але такі ж сильні, як і 20 років назад, руки підхопили її. "Куди їхати?"- спитав він.
Вона відчула міцний запах перегару, що зовсім не пасував до її парфумів та зараз не про це треба було думати. Їхнє щастя в лікарні. Їхнє щастя, яке вони самі створили. А як вони про нього піклувались, скільки всього вклали аби воно було з разом з ними завжди. Як їм було добре жити втрьох: він, вона і їхнє щастя. Ні, вони просто зобов`язані зробити все, щоб тільки не втратити його: власне щастя.
В повітрі літав міцний запах ліків, але вона відчувала лише перегар, що виходив мимоволі з його уст, коли вони торкались її щоки і шепотіли "все буде добре".
Вона вірила. Все життя готова була вірити.
