Роздуми про вірші
Вірші. У чому їх сакральний сенс?
Думаю, основна їх ціль – передати індивідуальну родзинку душі через палітру образів. Поет – художник слова. І кожного разу, слухаючи вірші все нових і нових знайомих-поетів, цікаво помічати їх індивідуальний стиль. Цікаво спостерігати за тим, як людина відчуває оточуючий світ, яким принципом керується, беручи з бездонного колодязя рідної мови потрібні звуки, слова і словосполучення, підминаючи їх під свій індивідуальний стиль, сплітаючи з них неповторне мереживо авторської мови.
Кожен новий вірш – це пістрявий мовний гобелен, рушник, вишитий та виплеканий з самовідданою любов’ю та турботою... І коли береш його в руки та починаєш милуватися ним, кожен раз читаючи по-новому, кожного разу спостерігаючи за ним з нових, досі не помічених ракурсів, складається враження, що вірш вплітає в твою душу нитки свіжих відтінків, змінюючи загальний вигляд її картинки. Стирає старе, привносить щось нове. І так до безкінечності... Такі моменти надихають і тебе самого/саму на створення полотен, не схожих на минулі, які зможуть розказати читачеві більше, ніж могли до цього.
Вірші... Вони здатні на багато. Їм під силу руйнувати імперії та скидати режими і навпаки – творити державність, спустошувати землі війнами та стихіями і створювати райські сади.
Вірші не претендують на владу чи гроші (хіба що на скромний, затишний куточок в серці читача).
Вірші просто прагнуть навчити читача дихати так, як вмієш тільки ти і ніхто більше...
© Саша Обрій.
