Далека, втомлена свіча
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Далека, втомлена свіча
Пробила товщу заметілі,
З розпуки стогін зірвала
В наскрізь промерзлім душі зіллі.
Ще, раптом, видихне ця ніч,
Заціпеніють жахом очі,
Віддавши силу в крок до свіч,
Де тіло, сплакане, тріпоче –
Горить між зіроньками мрій
І промениться у затьмарі,
Ламає руки – гори, тлій…
Все тихо згасло в чорній карі…
Між довгих літ в зоревий слід
Упали хвилі тіней,
Що все життя шукали міт... –
Струсився вогник в іній.
