Помилка
Четверте побачення
Я звик казати (і щиро з собою погоджуватись), що поняття помилки є недосконалим. Є дії, викликані нестачею досвіду, які мають негативні наслідки для себе або для оточення. Наслідки, як правило, мають лише другорядне значення (за винятком чогось дійсно серйозного). На першому плані повинні бути висновки, нові варіанти вирішення подібних ситуацій, власне досвід, і, головне – здатність його використовувати. Важливим є також бажання його використовувати, адже в іншому випадку ми спостерігаємо варіант пасивної самодеструкції.
Але припустим, що цей термін чисто технічний. Не буду конкретизувати, нехай кожен згадає будь-яку помилку з минулого, будь-який вчинок, про який він шкодує. А тепер домалюйте за певний час до тої ситуації лист з майбутнього, що містить попередження про її наслідки. Я-от сам згадав парочку. Чи я дослухався б до попереджень? Ні. Тенденція цілком віддаватись сумнівам є ознака певних психологічних, а то і психічних проблем. Людині властиво ризикувати. Окрім того (що більш важливо), їй властиво дослухатись до виключно свого, власного досвіду, лише коригуючи свою поведінку зовнішніми порадами. На моєму місці лише я, і радники можуть себе туди лише уявно вписати. А «я» сьогодні і «я» вчора – це зовсім різні люди, до того ж, особисто зі мною не знайомі. Запискам від незнайомців довіряти складно. Більше того, навіть якщо мені випала б можливість віч-на-віч зустрінутись з тим хлопцем з минулого, який збирається зробити дурість, мої слова на нього б не вплинули. Фізичне насилля допомогло б не більше. Все тому, що людина (в нормі) діє адекватно ситуації, спираючись на свій досвід і багаж знань. Перед нею виникає декілька варіантів, з яких вона обирає найбільш підходящий, найбільш зважений і обдуманий. У хлопця, що зробив дурість, були на те причини. Менше причин було не робити її. Навіть вселись я в його тіло в той момент, я б не зміг вчинити інакше. Не отримай я досвіду в тій ситуації, я міг би не вийти в подальшому з ситуації більш відповідальної і важливої, що було б наслідком ще гіршим. В будь-якому випадку, сторонній спостерігач з острахом чекав би на неї.
Хочеться того чи ні, привертає увагу той факт, що поняття «помилка» існує лише в контексті людського індивіду або ж групи індивідів (від дуету до цивілізації). Тобто, на помилки здатні лише людські створіння. Найбільш явний наслідок цього твердження полягає в тому, що людина – єдиний носій помилок в природі, а отже, без людини не існує помилок. І, нажаль, це явище не можна назвати суто соціальним, міжосібним, адже багато вчинків людства, від малопомітних (для прикладу, викинутий недопалок) до більш глобальних (аварія нафтового танкеру в океані) несуть на собі безпосередній, різко негативний вплив на зовнішнє середовище. Цим займаються парочка організацій, але до жалюгідності безуспішно. Можна сказати, їх спроби лікування довкілля – паліативні.
Серед усього сказаного, підозрюю, що є один виняток. Одна жінка, напевно, скористалась би можливістю повернутись в минуле і виправити свою помилку. Вона б відмотала час на 2 млн років (з огляду на її поважний вік, 4, 5 млрд, це не так багато), і, вагітна людством, зробила б аборт.
Славутич, 20.07.2015
