Жовтнем п’ятим
Останній вечір, ні вина, ні диму,
І музика втекла кудись, як час,
На лицях вже давно немає гриму,
Такі як є, а все ж немає нас.
Ти будеш тут вбиватись самотою,
Колоти в вени тижні і роки,
Ти будеш тут і літом, і зимою,
Зачиниш душу на міцні замки.
А знаєш, повернуся жовтнем п’ятим,
Така як і сьогодні, все ж твоя,
Обіймами не станеш зустрічати,
У шибку гримнеш, що тепер чужа.
Тоді впаду я на поталу ночі,
Нехай цілує дощ до забуття,
Мені, як докір стануть твої очі,
І як помилка стане все життя…
