Нічна гостя
з рубрики / циклу «Проза»
Я бачила пустелю, стоявши посеред океану.
І мене огортав холод у літню пору.
Довкола стояли всі мої знайомі,
А у зеркалі досі бачила себе одну.
Над океаном пролітали листки паперу. Зблизька подивившись я зрозуміла, що то забуті мною вірші. Вони поволі летіли, ніби бажали, щоб я їх добре розгледіла. Я справді забула їх - вони були настільки дитячими, що лише дивний поштовх зсередини дав знати, що то саме я писала. Раптом я відчула на свому плечі чіюсь руку. Я швидко обернулась, опинившись у своїй кімнаті, і лише помітила маленьку руку і ніжно-блакитного кольору рукав сукні. А так я стояла одна. На столі лежали мій блокнот і ручка. На папері був недописаний вірш. Я взяла блокнот в руки і прочитала його. Він був незакінчений, але думки не приходили, і я не звяла ручки, щоб дописати.
Я знову відчула руку на плечі, і іннстинктно обернувшись, я побачила дівчинку у блакитній сукні, а за спиною були темно-сині крила. Я чомусь одразу збагнула, хто вона. Бо коли вона показала на блокнот і щось тихо мені прошепотіла на вухо, злетівши над землею, в мене геть сумніви розвіялися. То була моя муза. Ви б запитали мене, чому вона була малою дівчинкою. Я відповім-можливо саме вона змогла розбудити те натхнення, з яким я писала свої вірші вперше, дитячі вірші?..
... Коли я прокинулася, то нічого не пам`ятала. Але на вечір на столі я залишила закінчений вірш, і другий, лиш початий. І знову бачила схожий сон...
Я бачила зелений ліс з квітами, досі стоявши поверед океану.
Було трохи холодно, а зсередини я випромінювала тепло.
Я стояла одна, і бачила у зеркалі звичайну дівчинку з блакитною сукнею.
Віршів збільшилося, і вони швидко пролітали повз мене. Зупинятись не було потреби. Я всіх їх пам`ятала.
На наступний день, коли знову забувши сон я ввечері закінчила писати другий вірш. І згадала два сни. Більше в сні я не зустрічала дівчинку з синіми крилами. Але завжди чула тихий шепіт, сидячи за столом.
Уява. Фантазії. Моя Душа. Спогади.