Хвалькуватий зайчик
Малесенькі зайчик, їжачок та горобчик жили по сусідству, саме тому вони й були нерозлучними друзями. Хоча вони й не були малятами, але їхні батьки не дозволяли їм гуляти самим по лісу, тому що ліс має свої таємниці. І так вони цілими днями бавилися біля старого столітнього дуба, гралися в піджмурки або просто розказували почуте від батьків.
Найбільше за всіх говорив стрибайчик, він був великим фантазером. Бувало розговориться та розплеще язиком, що аж у вухах йому тріщить, а їжачок та горобчик слухають уважно й гордяться своїм другом.
– Як виросту ще трішечки, то стану найсильнішом та найсміливішим звірем всього лісу, і за мою хоробрість мене виберуть лісовим царем, а ви будете моїми радниками.
– Ой-ой-ой!.. – дивувалися та раділи зайчиковими хвастощами їжачок та горобчик.
– Ось, вчора я гнався за трьома вовками. Так втікали сіромахи, що аж язики повисолоплювали, а позавчора я так бебехнув об землю ведмедем, що, бідолаха, трохи душу Богу не віддав.
– Хі-хі-хі, ха-ха-ха!.. – весело сміялися й раділи, що в них такий хоробрий друг, їжачок з горобчиком.
Та враз, на зайчикове лихо, з-поза кущів появилося малесеньке ведмежатко.
– Ой, рятуймось! – пискнув горобчик і пурхнув крильцятами, злетівши на високу гілку.
– Ух, ховаймось! – крикннув їжачок і покотився клубочком ближче до коріння дуба.
– Ря-ря-ря-ту-ту-ту-йте! – прошептав переляканий зайчик, якого зі страху покинули всі сили й сховався в траву напівмертвий.
А ведмежатко, незважаючи на нього, підійшло до дуба, обдивляючись, чи немає в ньому дупла з солотким медиком, і трохи не наступило на їжачка. Понюхало його і, наткнувшись на гострі голки, покрутило мордочкою й пішло собі далі.
Їжачок з горбчиком ледве очуняли напімертвого, очманілого від страху, «хороброго» зайчика.
– Я встиг побачити, що ведмежатко щось тобі шептало на вухо, що воно тобі сказало? – поцікавився зайчик.
– Воно сказало мені, що такого сміливого та хороброго звіра, як ти, ще не бачило й що ти напевне станеш лісовим царем.
– Осоромлений зайчик опустив вушка й пообіцяв своїм друзям, що більше не буде хвастатися своєю сміливістю.