Перлини Карпатського краю
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Дуже цікава подорож відбулася на Манявський водоспад та скит - аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон), визначний осередок духовності, культури й мистецтва України.
Спочатку наша дорога пролягла до Манявського водоспаду. Він розташований в Івано-Франківській області, біля села Манявка. Знаходиться вище Манявського монастиря, у гірській ущелині між стрімчастих скель, куди сонце заглядає дуже рідко і ненадовго.
Івано-Франківська область славиться багатьма своїми мальовничими водоспадами, але одним із найвідомиших і найпопулярніших серед туристів є саме Манявський водоспад, висота якого близько 18 метрів. Це справжнє чудо природи.
Відстань від монастиря до водоспада – 6 км, три з яких тягнуться лісовою стежиною. Отже, чудові краєвиди і свіже повітря гарантовані кожному, хто вирішить пішки здолати цей шлях.
Саме про Манявський водоспад впевнено можна сказати відому фразу: “Краще один раз побачити, ніж сто раз почути”. Знаходиться він у мальовничому каньйоні, подалі від людського галасу, там, де можна відчути всю силу і велич природи. Адже саме поряд із потужним каскадом води людина здатна відновити свої сили і енергетику, очистити думки.
Манявський водоспад - один із самих казкових, красивих і загадкових водоспадів Карпат. Він являє собою вражаюче видовище. Вода з нього спадає декількома каскадами. У підніжжі водоспаду - невелике дрібне озерце, у якому при бажанні можна викупатися. У старі добрі часи тут відбувалися язичеські обряди. Люди вважали, що близькі до природи язичеські Боги нібито допомагають зберегти молодість.
Після водоспаду ми поїхали в Манявський монастир - святе місце з цілющою джерельною водою, який знаходиться у мальовничому карпатському міжгір`ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою.
Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам`яних і дерев`яних споруд, огороджених високою кам`яною стіною з вежами й бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленою смерекою, монастир омивається водами правої притоки річки Манявки.
Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, а також надійне сховище в часи нападів кримських татар і турецьких агресорів. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями.
У 1620, а пізніше в 1748 році Скит від Константинополя одержував ставропігію - це означало, що монастир не підлягав ні Львову, ні Києву, ні Москві, ні Риму, тобто був самостійний і незалежний.
28 травня 1998 року було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Івано-Франківської єпархії Української православної церкви — Київського патріархату.
Наступна дуже цікава подорож була на Женецький водоспад та на гірсько-лижний курорт Буковель. Виїхали, як завжди, із Яремче рано-вранці.
Спочатку було маленьке село Ямна, а за ним, ніби в протилежність, довге і розкидане – село Микуличин. Всі навколишні гори і горбочки усіяні окремими хатками. Навіть далеко вгорі, майже на вершечку, біліє чиясь садиба. Недарма ж Микуличин вважається найбільшим за площею селом в Україні.
Женецький водоспад розташований на потоці Женець, який впадає в р. Прут, між масивами хребтів Явірника та Хом`яка-Синяка біля сіл Микуличин і Татарів на відстані приблизно 5 км від траси, 9 км від станції Татарів і 10 км від станції Микуличин на території Карпатського національного природного парку.
Водоспад Женецький Гук знаходиться на висоті 900 м над рівнем моря. Він утворився у післявоєнні роки в результаті повені. Вода вільно падає з гори з висоти 15 м. Місцеві жителі назвали водоспад Гук через шум, гул, що доноситься від нього. До Женецького водоспаду від траси Микуличин-Ворохта приблизно 7км). Спочатку йде асфальтована дорога приблизно до середини, а далі - грунтова. А ще це місце відоме тим, що неподалік розташована резиденція колишнього президента України Віктора Ющенка.
Наш мікроавтобус зупинився в спеціально відведеному місці для паркінгу і далі стежкою ми пішли вгору, де перед нами з’явився потік, що тече ніби на вас, але щезає в проваллі, витесаному в скелі. Коли ми наблизилися до провалля, то оцінили роботу води. Ті, хто хотів відчути водоспад на дотик, йшли прямо по воді, ступаючи по слизькому камінню туди, де з висоти в кам’яний жолоб падає стовп води, розлітаючись в повітрі на краплинки. Біля самого водоспаду вода сягає до колін, але шум, водяний пил і неймовірний протяг перехоплює подих. Враження неймовірне!
Після Женецького водоспаду ми поїхали по новій стрімкій асфальтовій дорозі до Буковелю. Це український гірськолижний курорт біля підніжжя гори Буковель, неподалік від села Поляниця, на висоті 900 метрів над рівнем моря, за 30 км від м. Яремче.
Буковель – це найбільший і найсучасніший гірськолижний курорт в Україні. Тут розташовані сім комфортабельних готельних комплексів «VIP-резиденція», «Едельвейс», «Буковель», «Шелтер», «Іріс», «Тавель», «Radisson Blu». Транспортне сполучення через гірську дорогу. Додаткові розваги влітку в Буковелі - ратраки, велопарк, електроскутери.
Гарний краєвид на Буковель відкрився ще з високогірної дороги. Котеджі і готелі було видно як на долоні. Коли заїхали на територію курорту, то було таке враження, що ми внизу, як ліліпути, а долину оточують високі гори-гіганти, на схилах яких розташовані цікаві архітектурні споруди. Мені здалося, що я попала в казку. Вся група піднялася на витягу на вершину гори, щоб ще раз помилуватися краєвидами і штучним озером, яке використовують взимку для виготовлення штучного снігу. Стомлені, але задоволені, ми повернулися увечері до м. Яремче.
Ще й досі в моїй пам’яті живуть спогади про моє перебування в Яремче і про подорожі в мальовничі гори, але любов до Карпатського краю поселилася в моєму серці ще раніше, коли багато років тому назад я відпочивала в Передкарпатті, в Сколє та Славському.
Тоді я жила в дрімучому лісі, в будиночку лісника, на березі гірської річки. У дворі бігали кури на чолі з півнем, а також кудлате маленьке цуценятко. Старенька конячка була запряжена у віз, а в сараї пахло свіжо-скошеним сіном.
Недалеко від будиночку був гірський потічок і невеликий студений водоспад, в якому ми купалися вранці і ввечері. На сніданок пили парне молоко з чорним хлібом, а вечеряли біля річки, яка заколисувала монотонним шепотом води.
На електричному потязі ми їздили в Мукачево, а на мікроавтобусі - в Дрогобич. Незабутні враження отримали на вершині гори Тростяна в Славському. Молочний туман обіймав за плечі, різноманітні яскраві квіти, вищі за зріст людини, привітно усміхалися до нас, а чорницю ми смакували губами, лежачи на землі в обіймах густої та соковитої трави…
Карпати - це справжній рай на Землі!
м. Київ, 8.08.2013
