Оксанка
Суботній ранок. Донечка ліниво потягується, і встає з ліжка. Нарешті у мами вихідний. Оксанка рада, що зможе розказати всі свої жалі і задовільнити свою допитливість.
- Мамо, мамо.
- Що донечко?
- Я так тебе люблю.
- І я тебе, Оксанко – поспішно відповіла мати, витираючи пилюку на столі.
- Мам, а чого ти мене назвала Оксаною? Напевно не просто так?
- Ну звичайно ж. Ти народилася 9 лютого, а іменини в тебе 6. Ти що забула? Сам Бог тебе так назвав.
- Так-так, ясно. А тобі це ім’я подобається?
- Ну звісно ж. Воно таке горде і звучне. Походить з грецької.
- О, а це вже цікаво. І що воно означає, якщо з грецької?
- Здається, гостинна або чужинка, іноземка. Хіба це важливо? Почитай в інтернеті. Або ні. Займись краще уроками.
Мати вийшла з кімнати. А дівчинка? Вражена новими знаннями почала роздумувати.
“Як це цікаво. Чужинка, іноземка, ще й гостинна. Значить моя прародичка походить не з Греції. Вона приїжджа, але проживала в Греції. Кличку їй дали греки. Привезла їм напевно багато подарунків, якщо ж гостинна. Напевно вона була дамою із знатного роду, навіть принцесою із шляхетними манерами. Ходила по балах. Танцювала з паничами. Її авантюрна натура шукала пригод і тому вона вирушила в таку далеку подорож, в екзотичну країну Грецію. Але мови вона їхньої не знала, бо чужинка з далеких країв. Хоча її манери, поведінка, зовнішність одразу ж припали грекам до душі. Хто ж як не греки розуміються в красі? Багато красивих слів походить із грецької, зокрема і моє ім`я. Ми ж вчили з історії. Тому і мені варто бути красивою, щоб не підводити свою попередницю!”
І тут дівчинка почала діяти. Відкрили мамину шафу. А там стільки цікавого! І сукні, і блузи, сарафани, стільки кольорів! Оксанка взяла червону парадну мамину сукню і приміряла біля дзеркала. Це нічого, що вона була трохи задовгою. Дівчинка на неї наступала, але це її не зупинило. Далі Оксанка дійшла до таємничої шухлядки, де кожного ранку мама наводить марафет. А там стільки баночок, скляночок! Найбільш знайомим предметом для неї був олівець. Вона ж любила малювати. Оксана нафарбувала свої губи червоним олівцем, під колір сукні. Це нічого що трохи нерівно і трохи губи вийшли з берегів, це ж вільна творчість. Також, дівчинка взяла чорний олівець і стала малювати “стрілки”, як робить це мама. Але у дівчинки вийшли не “стрілки”, а справжні “рушниці”.
І тут зайшла мама. Побачивши такий гармидер, вона задумалась. Спочатку хотіла сваритись, але змінила своє рішення. Мати сіла біля дівчинки і почала читати казку. І цілу суботу вони провели весело, в розмові, роблячи якусь спільну роботу. Саме цього і хотіла дівчинка по імені Оксана.
