Засніжені думки
Зимовий вечір. Легенький сніг. А я йду… Мені слизько, але я не падаю. Мороз сягає кісток. Я думаю про гарячий чай. І ще… Про тебе. Який ти? Хто ти?
Ми часто говоримо про любов. Але чи відчуваємо?
Твої манери, очі, рухи, усмішка претендують на Голівуд. Ти такий чудовий. Але чи ти справжній?
Мені тепло з тобою. Але чи цього тепла я хотіла? Зовнішнього…
Ти хочеш дивитися мені в очі, а я не хочу… Твій погляд холодний.
Ти хочеш говорити мені красиві та солодкі слова. А мені просто набридло їх слухати, бо вони пусті.
Ти хочеш постійно посміхатися мені. А я не посміхнусь тобі у відповідь, бо вона буде фальшивою.
Враз я прокинулась. Що це зі мною?
Тут я зіштовхнулась із зустрічною людиною.
- “Вибачте, я не хотіла”.
- “Дивись куди йдеш! ”
А що ж я думаю? Я вчора казала, що люблю. Звідки ці сумніви? Може ця любов така ж як і сьогоднішній сніг, що завтра розтане?
Не знаю… Я заплуталась.
Дім. Пишу.
Горять вогні Тернополя,
Твоїх очей вогні.
Я голосом захоплена,
І не знаю вірити тобі чи ні?
Над словом кожним молишся,
Без вчинків та не в сні.
Немовби заворожена,
Я не знаю вірити тобі чи ні?
Клянешся мені вірністю
Із фальшем на вустах.
А я ж таки заплуталась,
Коли буде не так?!
Тернопіль, 20.01.2015
