Моє місто...
* * * * * * * * *
Місто - воно живе... Воно дихає, засинає і прокидається, хвилюється і радіє, відчуває спеку і холод, воно плаче і усміхається...
* * * * * * * * *
Весь вечір лив холодний пронизливий дощ. Важкі краплі швидко падали на холодну від недавніх морозів землю і з плюскотом розбивались об неї. Вони стукали по всьому: по вікнах, по дахах будинків, по автомобілях і, навіть, по землі... Це була справжня гроза, тільки без грому і блискавки, адже на календарі був січень... Все в місті завмерло - поховалося у свої сухі і затишні схованки чи теплі бари з веселими усмішками змоклих друзів, і лише ті, кого гнали в таку негоду дійсно невідкладні справи, змушені були терпіти пориви вітру і холодні краплі в обличчя, що немов пробирали своїм льодяним дотиком наскрізь...
* * * * * * * * *
Та ось настав ранок. Зійшло сонце, небо стало блакитним, і лише калюжі, повні вчорашніх краплинок, свідчили про вчорашні примхи природи. Місто всміхнулося відбитим у калюжах сонечком і голубим небом, немов маля, на обличчі якого ще не висохли сльози, та вже сяє усмішка... =)
