Між тобою і іншою людиною завжди рівно десять кроків. Якщо ти пройшов свої п`ять і тебе ніхто не зустрів - розвертайся і вирушай. (мудрість віків)
А лютий не такий вже й страшний... І від сонця побільшало барв. І місто, яке вчора кисло у мряці і завивало від вітру, радіє сонячному сьогоденню. І здається, що хтось там на небі примостившись на хмаринці грається люстерком, заливається сміхом і випускає на волю тих сонячних зайченят... Нічого не поробиш, природа бере своє. І хочеться у свій світ, в якому завжди затишно і тепло, бо саме він підкреслює своєрідність і унікальність... Хочеться завмирання серця і квіткових фантазій. А може дійсно потрібно просто зробити собі вихідний? І завіятись кудись у подорож, де не треба шукати відповідь?
За що люди люблять поїзди?., бо іноді саме в них можна стати ТИМ-ХТО ДИВИТЬСЯ, і ніким більше...
- Я зустрічатиму з квітами.
Так завжди, кричиш через всесвіт, тягнеш руку через континет, а за вікном того самого життєвого поїзду пролітають дні. Дні, які змінюються тільки по погоді...
- Облиш.., мені відомо про час прибуття.., і я не знаю час повернення...
Цей потяг не знає розкладів, Йому не потрібні колії і перони, Він дає знати про себе завжди вчасно, Або заколисуючи душу, або забираючи із собою у мрію...
Вже кілька днів весна і надворі, і в душі, і в серці...
Мені навпаки не хочеться залишатися у своєму світі, тому що всю зиму була в полоні ілюзій, а зараз хочеться насолоджуватися реальною весною, особливими аромати, які струменіють із дерев, грітися в обіймах лагідного сонечка і дихати, дихати, дихати свіжим повітрям...
