Темний. Батько
з рубрики / циклу «Monstra Anima»
День почався, як зазвичай. Ед прокинувся о 9:03 від співу пташок та проміння сонця, що світило йому в лице і нагріло щоки, наче він ними приклався до гарячої труби. Хлопчик зайшов у ванну кімнату, вмився там та зробив вигляд, що почистив зуби. Едді не любив їх чистити: «Це довго, нудно і інколи боляче.» — говорив він мамі, тому хлопчина зробив звичну йому процедуру. Видавивши трішки зубної пасти на щітку, Ед просто змив її у раковину. Він знав, що мама перевірятиме наявність речовини у тюбику, а так всі задоволені. Едді вигадав це ще два роки назад і ні разу не попався.
— Мамо, є щось поїсти? Я так добре виспався, тепер би щось перекусити і початок дня буде пречудовим!
— Доброго ранку, синку. Почекай ще півгодини, добре?
— Ех, завжди ти так… Ну добре, сходжу до татка. Він на полі так?
Мати кивнула сину головою стверджувальним жестом і почала ще швидше поратися на кухні.
— Тридцять хвилин, матусю, навіть уже двадцять вісім і стіл накрито, — малий посміхнувся і полетів через садок на поле до батька.
Була середина літа і небо було чистим, немов всі хмари втекли від незнаного досі природного явища. Але, підходячи до поля, де повинен був працювати татко, Едді відчував холод. Йому за секунду могло зробитися так холодно, наче він вийшов у самій піжамі на тридцяти градусний мороз, але тільки він подумав про таке — холод тут же втік, наче це йому тільки приснилося, хоча хлопчик і не спав. Від цієї думки Едді злякався, але продовжував пробиратися тракторною колією в нетрі кукурудзяного поля, де десь мав стояти татків «Кулак», так називався саморобний тракторець, якого зробив батько. Холод почав потиху відступати і Едду уже не було так страшно, але…
Але тут сталося дещо дивніше, ніж пронизливий холод. Темна хмара, така темна, немов сотні тисяч мух летіли одна біля одної, накрила повністю небо і стало сутінно, що не можна було розгледіти щось більше ніж на десять метрів. Ед відчув, як від страху у нього калатало серце, він був готовий уже тікати назад до мами, але хлопчина зміг розгледіти щось схоже на татків трактор і так, як до нього було ближче, малий побіг до машини, надіючись зустріти там свого батька. Едді почав щодуху горланити: «Татку, татку!» Несподівано хмара щезла. Мить. І її вже не було. Хлопчик ще дужче перелякався, але окрім власних криків, він почув чийсь шепіт, який лунав прямо із трактору:
— Едді, Едді, це ти, синку?
— Що? Хто? Х-х-хто це?.. — Ед впізнав голос батька, — Татку, ти, ти тут, я знайшов тебе. Чому шепчиш, де ти є?
— Я тут, Едді, ходи сюди, хлопчику мій.
Голос лунав з іншої сторони трактора, тому хлопчик почав обходити його, шукаючи батька. Знайшов… Кров тут, кров там, кров повсюди! Ед відчув, як його шлунок вивертає і він не виблював тільки тому, що вибльовувати було нічого, бо він так і не поснідав. Хлопчик побачив оголене тіло, нутрощі з якого були видряпані таким майстерним чином, що людина могла якось говорити. Ед не спочатку впізнав батька, бо він був під 150 кілограм ваги, кремезний, два метри росту, а тут біля нього лежить худюще тіло, таке, яке він бачив у книзі, яку йому не дозволяли чіпати.
Едду одного разу таки вдалося переглянути ту книгу одним оком. Чорна обкладинка, на якій криваво-червоним кольором було написано «Monstra Anima». Маленький хлопчик і гадки не мав, що воно означало, та й вміст книги був написаний такою ж мовою, тому він нічого не розумів. Слід зазначити, що книженція була масивною, написана від руки і напхана малюнками якихось страшних істот, про яких Ед і не чув. Йому було моторошно від них, тому хлопчик її швидко закрив та положив туди, звідки взяв.
«Це не може бути татко, ні, але ж голос, голос його. Що мені робити, що?» — думав Едді й не міг прийти до тями.
— Ми з мамою мали розповісти тобі, але ж ти, — батько закашляв кров’ю, — Ти такий малий ще…
— Що ви мали мені розповісти? Скажи, благаю!
— Темний. Темний, — трохи тихіше, — це він.
— Що за Темний, що ти кажеш, я не розумію? — спантеличено в сльозах промовляв Едді до батька.
— Книга… Все там, — чоловік ще більше почав плюватися кров’ю, — Аніма, Чистий ти… Біжи, тікай, не озирайся!
— Не розумію, благаю, скажи, тату!
Чоловік зробив ще кілька видихів і помер. Ед зрозумів це і мовчки ридав на його грудях. «Що він хотів сказати», — думав хлопчик. «Аніма? Не знаю, я не знаю, що воно таке!!!» — думки малого ледь не розривали йому голову, — «Що ж тепер буде, потрібна допомога, так, допомога.»
— Допоможіть, сюди, сюди! — кричав малий Ед, але ніхто його не чув.
Цього дня поле було пустим і на ньому працював тільки батько. Чому саме сьогодні тут нікого не було і, чому саме сьогодні по-звірськи вбито батька Едда? Ніхто цього не знав.
«Мама», — подумав хлопчина і побіг додому, покинувши мертве спотворене тіло батька.
...
28.01.2016
