Феєрія мандрів
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Буває так, що буденне життя наповнюється приємними речами. Будь то квіти, чи гарна їжа, комплімент від незнайомця, час проведений з рідними, або ж несподіваний сюрприз подарунок...
Навіщо воно мені? Але, що я втрачаю? Завтрашній ранок, який забуде вчорашній день? Цікаві історії, які подарують нових ідей? Хай там що... Впевненна в собі. Піднімаюсь і йду, ховаючи істину...
- Венеція країна закоханих, а ми з тобою дишемо рівно, так що...
- То он чого ти так швидко погодилась?
- Дивись, бо ще передумаю, і захочу в Африку.
- Та не питання, звідти не далеко.
- Давай наливай на доріжку, скоро реєстрація...
- Викрутилась, як завжди.
- Ага...
З пересадкою майже дев`ять годин льоту і ось ти вже у другому вимірі. Чиста краса непідвладна часу. Малолюдні пляжі і сонце цілий рік. Розкіш готелів, вишукані страви. Магазини світового рівня. Могутність і велич тисячорічних традицій. Неповторна чарівність.
Не хочу порівнювати, але...
Природа... Ти немов потрапляєш у казку про "АлЄнькій цвЄточЄк", той диво-сад замислуватих рослин. Пальмові пейзажі змінюються банановими гаями, розлогі велитенські азалії у поєднанні з колючими кактусами, ряди квітучих орхідей у розмаїтті плетучих текомових ліан. І це все до болю схоже на наш Крим... А в очах простячка шипшина, буйство квітучих яблуневих садів, велич вікових дубів, шепіт березового листя, веселі барви астр і чорнобривців і дурманить аромат левкої і бузку...
Від серця ховаю вчорашні согади. Кожної миті з Тобою.Твої вуста говорили все. Твої очі примушували тьмяніти зорі. Твій погляд заворожував. Все було в Твоїй волі. Піднімаюсь і йду, ховаючи їстину...
Лоро-парк... Не помилюсь, коли скажу, що там енергія щасливого життя для тварин, і цим все сказано. Кожен мешканець того парку відчуває себе царем звірів. А в очах, очі наших тварин з нашого "лоро-парку", про це навіть написати неможливо...
Холодно... Колись Ти пообіцяв подарувати ваші національні колцуни.., в них би було тепло-тепло. Хвилювання в пориві ніжності. Чисті спогади відривають душу Твоїми руками. Піднімаюсь і йду ховаючи істину...
Вулкани... Мертвий простір холодить тіло. Захопює і сковує. Життя без життя, де вершина тримає небо... А в очах Карпатські схили, що зеленим оксамитом вкриті, танцюючі поля у волошкових вінках, червоні маки гарячі немов серце...
Сніданки і вечері, їх було так мало... Так мало, як і часу наділеного нам з Тобою.Топлю спогади в безодні. Пряне кохання з неминучим розлученням. Піднімаюсь і йду ховаючи істину...
Кухня... Якесь дивовижне перевтілення простого в унікальне. З глибин моря і із серця землі. Від добренного хамону з динями до паельї з королівськими креветками, від смажених каракатиць на грилі до фруктових соусів, від приготованого на очах ніжного м`яса до найпростішої картоплі в "мундирах", яка вкрита кристаликами місцевої солі. Від вишуканих напоїв, які по різному відіграють кольором і смаком до звичайного сітра... А в очах, осінній прибраний город, коли палять багаття і печуть картоплю.., сало з проростю, вкрита інеем помідорна стиглість, шматки свіжого хліба і наша національна.., ту яку самі вигнали, градусів за п`ятдесят...
Твої слова музикою грали в серці. Цілий оркестр чаруючого прозорого обрамлення. Розуміння і належність, відвертість і правдивість. Нескінченний калейдоском неповторних вражень. Піднімаюсь і йду, ховаючи істину...
Мова... Не дивно, що вона там не одна. Місцева.., десь тиха і водночас емоціональна. А загалом цілий мовний купаж з усіх куточків земної кулі... Не порівнюю, а констатую. Наша мова-багатогранна і глибока, де кожне слово цілий об`єм, де не має "кіків", "лолів", абревіатури і артиклів. Наша-калинова, рідна, співуча, як вишитий рушник долі...
Ми з Тобою ніколи не танцювали, але все те, що відбувалось було схоже на самий пристрастний танець, який тільки можна було уявити. Вільність рухів, надійна підтримка, легкий експромт і втілення мрій. Піднімаюсь і йду, ховаючи істину...
Фламенко... Концертний зал "Piramide de Arona", гаряча музика, підбори вибивають ритм, ціле дійство, де поєднане в ціле і музика і танець і спів. Мистецтво не порівнюють...
Щоб робити гарні речі чудовими, потрібно щось більше... Люди.., вразили найбільше. Вони зуміли поєднати стиль і комфорт. Насамперед чистота, це те що закладається з пелюшок, це схоже на добру господиню у якої все на своїх місцях. Цьому треба вчитися і прагнути цього. На жаль це не про нас, як це не сумно звучить... Люди, які завжди посміхаються. Бабусі у замислуватих смішних капелюшках і в квітчастих штанцях, радіють і галасують як діти. Дідусі по джентельменські тримають ковіньку, знімають капелюха і цілують руки. Люди з обмеженими здібностями відчувають себе повноцінними членами суспільства. Люди, які впевненні у завтрішньому дні. Люди, які горді за свою державу. Боляче.., бо в очах стара зморена жінка, яка стоїть у нашому місцевому супермаркеті.., вона не просить, їй соромно, але й не відмовляється коли хтось щось покладе до торби... В очах отой хлопчик на інвалідному візку, який не винний що народився таким, і йому теж треба істи і лікуватись...
- Ти думаєш я не розумію, що той хто поруч з тобою зовсім не той, хто перевернув твоє життя.., а я незмінний друг...
- І давно це ти вивів таку теорію?
- Від тоді, як зрозумів, що не можна вірити в нездійсненні мрії.
- А знаєш чому мрії не здійснюються?., бо хтось один завжди даЙОт задній ход. Як в анекдоті, комусь імпонують скорпіони, а хтось надає перевагу сміливості бультер`єрів.
- Викрутилась, як завжди...
- Ага, як завжди... Слухай, облиш мо сьогодні останній день нашої подорожі. Давай зустрінемо світанок і побачимо якого кольору тут сонце, яке буде нас проводжати. Давай думати про те, що скоро остання неділля березня, ми всі зберемося і поїдемо зустрічати весну. Давай думати про те, що в нас скоро тридцять.., як закінчили школу і ми будемо веселити всіх наших. Я вдячна тобі за такий подарунок.., бо кожен з нас тікав від своїх нездійсненних мрій...
Біле напівсолодке, підсолений лайм з маслинами, і тарілка з національним сиром манчего.., а у вікно безмежжя океану, який вмивав небо. І десь далеко-далеко хтось малював рожевою фарбою. В тій країні рожеве сонце...
P.S. Піднімаюсь і йду, не рахую секунди і хвилини, не вириваю календарні листки. Відносини, стосунки, одвічні теми. Всі відчували, всі переживали, а хтось про це написав.... Для здійснення нездійсненного треба зовсім мало.., достатньо одного слова, достатньо пригорнутись і відчувати тремтіння... Не зрадила ні тілом, ні душею, ні думкою... Люблю і Чекаю
Тенеріфе, 20.03.2016
