Казка про дівчинку Аню і Чудовисько
Казка на добраніч
Спокійної ночі, скінчилася гра,
Рученькі, ніженькі, лагідні очі,
Спокійної ночі, спати пора..
Українська колискова.
Дівчинка Аня любила казки - дуже! Особливо, коли матуся розповідала – дуже, дуже!
«Матусю, розкажи казочку!» - «Яку, доцю? Ти ж усі казки переслухала». - «Розкажи про Чудовисько!» - «Яке!?» - «Велике, велике, страшне, страшне, а насправді – дуже добре і лагідне! Розкажи, а я засну і буду дивитись казочку, як мультик». (Ось яка доця хитра).
«Ну слухай: Люлі, люлі…» - «Добре, а далі?» - «Люлі, люлі. люлі…» - «Дуже добре, а далі?» - «Лю…» - заснула донечка, нарешті мама звільнилась. Але завтра казочку розповісти все ж доведеться.
А дівчинка Аня бачить сон… Гуляє вона у дворі, раптом: «Чики-брики!» - «Хто це?» - питає Аня. «Чики-брики!» - і нема нікого. Аж ось дівчинка здогадалась: «Це ви, горобці?» - «Ми, ми! Чики - брики!» - «А чому не цінь-цвірінь?» - «З переляку, чики - брики!» - «Хто ж вас налякав?» «Чудовисько! Велике, страшне…» - «Добре і лагідне!?» - зраділа Аня. - "Лихе, сердите! Прожени його, ти тут головна.» - «Ні, так не можна, - каже розсудлива дівчинка, - треба розібратись, треба з ним поговорити. Показуйте дорогу.»
Аня йде попереду, горобчики – ховаються у кущах, перелітають слідом. Пройшла дівчинка через двір, наближається до городу. Щось трохи лячно стало: а раптом чудовисько не таке вже й лагідне?
«Ось воно, ось!» - хвилюються горобці. Бачить Аня – Чудовисько. Велике, страшне, а насправді це опудало городнє.
«Горобчики, страхополохи, це не чудовисько ніяке» - сміється дівчинка. Воно добре!» - « Воно нас лякає, з городу проганяє!»
«Скажіть, будь ласка, шановне Опудало, - питає ввічлива дівчинка Аня, - чому Ви горобчиків лякаєте?» - «Вони скубуть все підряд на городі, шкоду роблять, ще й на грядочках б’ються! Ось я їх…» - «Чекайте, - каже Аня, - давайте домовимось: горобці більше не бешкетуватимуть, будуть лише шкідників збирати». – «Тоді нехай…» - погодилось Опудало.
В цю хвилину горобці зацвенькали по-справжньому перелякано: «Шуліка, шуліка, ховайтесь! Тікайте!» - «А ну - геть!» - гукнуло грізно Опудало, та як махне мітлою! Шуліка побачив, що діла не буде, і чкурнув світ за очі.
«Дякуємо, дякуємо, шановне Опудало! Рятівник наш! Ніколи не будемо бешкетувати!» - «Гаразд, - промовило Опудало, - ви будете шкідників ловити, а я вас від хижаків боронити».
Так дівчинка Аня помирила добре Опудало та горобчиків.
