Трохи про оточення
бо вони будуть бачити Бога.
Від Матвія 5:8
Нас оточують сотні людей і сотні речей, які впливають на нас, і на наше сприйняття цього чорно-білого світу. Будучи самостійними, ми водночас можемо повністю залежити від якихось людей чи речей. Чому важко змінювати світогляд, друзів, власний характер і звички? Тому що живучи так, як ми живемо, це стає частиною нас самих.
Знаєте, я збагнула, що найстрашніше – це не той момент, коли зрадив друг чи образив рідний. Це все виправно, в більшій-меншій мірі.
Найстрашніше – це те, коли перестаєш сприймати щирі слова іншої людини, тому що це здається тобі пустослів’ям, надто мильним чи «філософським»; коли не приймаєш прості подарунки без причини, бо боїшся, що це жарт чи якась зла витівка; коли насторожено дивишся на того, хто сказав тобі комплімент, бо певен, що це підлабузництво або чийсь спір; коли щиро говориш, а твої слова вважають за брехню; коли читаєш в книзі поганий момент і підсвідомо налаштовуєшся на те, що герой збрехав, що все має повернутись в правильне русло, що все скінчиться добре, але насправді це не так. І це одна з причин, коли ми читаємо-дивимось щось і ми засмучуємося, коли вгадуємо кінець «за принципом», а коли кінчається не так, як ми думали, ми сердимось і вимагаємо продовження, де все стане на свої місця, за тим же «принципом», за яким звикли.
І що коїться? Виходить, світу не вистачає щирості і добра, але з іншого боку, люди настільки звикли жити без них, що вже не сприймають щирі слова і справи. Люди перестали вірити в милосердя і безкорисливість. Що ж, зізнаюсь, я також.
І що нас досі рятує? Певно, любов. Бо тільки тоді ми не вимагаємо пояснень, не сумніваємось у ділі чи слові, бо віримо тому, хто поряд. Віримо – віддано, щиро, безнадійно. Все будується на вірі, і саме вона змушує нас самих бути щирими і не сумніватись, що добро в цьому світі ще лишилось.
І, знаєте, що найважче? Відновити віру тоді, коли її руйнують. Коли ти картаєш себе, що помилився, коли людина розбиває серце, чинить з тобою так, що ти вже повністю впевнений, що щастя не існує. Бо твоє, таке близьке і тепле, забрали, здерли маски і показали, що то насправді лише омана. Тоді вже повірити в щось дуже і дуже важко, якщо ще можливо.
А як сприймають світ ті, хто закриваються в собі або відрізаються від світу? Можливо, вони здаються нам дивними, але, певно, в них найчистіші думки щодо правди та істини, оскільки вони не мають тих, хто порушив би їхнє власне «я» і додав би змін.
Як вже казала, ми залежимо від когось або чогось, і це невідворотно. Важливо розуміти, що думки інших, їхнє відношення не має сильно впливати на наші власні думки і сприйняття. Ми не мусимо зрівнюватись з друзями, однаково скептично відноситись до того чи іншого. Так, це важко, але на цьому і ґрунтується наше сприйняття світу. Треба вірити в щирість і доброту, ми мусимо хоч на трохи стати схожими на тих наївних і милих дітей, бо вони є зразком чистоти серця і душі. Так, всі бояться впасти, кожен не хоче потрапити під лиху руку, але не зневірюйтесь, і, щоб збагнути, скільки цей світ дає шансів на краще, чиніть самі так – щиро, по доброті, безкорисливо. Нехай і не постійно, нехай лише кілька раз.
Іііі… Ніколи не раньте тих, хто довіряє вам, і особливо тих, хто любить. Це найгірший біль, що причиняють люди один одному.
