А поки часу трохи є
До сонця тягнеться усе живе,
Вертається у землю як вмирає,
По річці забуття кудись пливе
Й назад у світ живих вже не вертає.
Тож поспішаймо за своє життя
Нащадків залишити в білім світі,
Щоб повного уникнуть забуття,
Щоб на могилу хтось приносив квіти.
Радіючи, що випало нам жить,
Залишмо по собі хороші справи,
Й в багатті часу слід наш не згорить
Заради пам’яті, а не для слави.
А поки, брате, часу трохи є
Святкуй побачення із білим світом,
Радій – навколишнє усе твоє,
А прикрощі свої пускай за вітром.
Проси у Бога прощення гріхів,
Які твій розум й душу роз`їдають,
Та помолися під церковний спів,
Хто кається тому прощають.
м. Київ, 30.11.08
