Лист прощання
Нічні прощання на залізниці… Банальні хвилини перед розставанням одних, та останні погляди для інших. Коханим вони здаються солоними, близьким – короткими, а для приятелів – з особливим присмаком тютюнового диму.
На перехресті доріг, між напівзруйнованими залізничними складами, розмовляли двоє друзів. В атмосфері витало відчуття напруженості. Лунали чудернацькі фрази з двояким сенсом та незрозумілими означеннями.
– Спортивні штанці, кеди!? – з легким подивом запитував чолов`яга. – І це твоя подорож життя?
– Саме так! Минули роки караванних мандрівок з верблюдами.
У спортивне екіпірування був одягнутий Невгамовний. За останні роки він майже не змінився. Час його зберіг худорлявим парубком із бронзовими кучериками. Тоді ж як його співрозмовник – Альба нажив сімейне пузико, котре він вважав своєю новою ознакою сексуальності та гордістю дружини.
– Тебе завтра чекати на дні народження? – вже серйозним тоном запитав Альба.
– Ти ж знаєш я не вмію дарувати подарунки…
– Мені байдуже до них. – Перебив його чоловік.
– Вибачай, але я не зможу залишитися. – Додав Невгамовний. – Сьогодні мене чекає світ, а завтра алкоголь. Алкоголь я полюбляю більше, але моя печінка вимагає видовищ.
Альба зміряв суворим поглядом Невгамовного та посміхнувся. Спершись на капот новенького джипа чоловік дістав сигарети та жестом пригощав друга.
– Ти ж знаєш я не палю.
– Безумовно, тому і пригощаю. Не пригадую жодного моменту, що б ти відмовлявся від lucky strike.
Друзі щиро посміхнулися та продовжили свою розмову. Відчуття напруженості минуло з першими затяжками міцних сигарет. Розмова проходила невимушено. Згадували дитячі витівки. До потяга залишалася година, тому прощатися не поспішали.
-–У цьому році минає 30 років, як я вперше проголосив світу, що кидаю палити, - кепкуючи промовив Невгамовний.
– Овва, пам’ятаю твою клятву біля палаючого складу ПММ[1]…
– Минуло скільки років, але вже ж не можу зрозуміти, чому ти повернувся по мене? Трава палала через мою необачність. Та ми навіть друзями тоді не були. Все ще гризлися з ким буде Наталі.
– Я навіть не можу порахувати скільки разів тобі вже говорив про це. Я не думав ні про що. Просто драпав подалі. Коли обернувся побачив, що ти спіткнувся та впав. Полум’я палало все більше. Поряд ні душі. Не задумуючись, я повернув назад та допоміг добратися до лісополоси. – розповідав Альба.
– Я знаю твою розповідь на пам’ять, але це не дарує мені розуміння істини.
– Запам’ятай, так народжуються друзі. – Підпалюючи нову сигарету промовив Альба. – Люди котрі без будь-яких прохань, натяків та інших форм приниження приходять на допомогу.
– З того моменту залишилася тільки дружба. – Поглянувши у вічі Альби додав Невгамовний. – Ворожнеча між нами припинилася. Наталі зникла відразу після закінчення школи. А пригода біля ПММ залишилася нашою таємницею.
– Мені здається, що батьки також знали, але вирішили не згадувати витівку. – Промовив Альба.
– Вони зрозуміли, що ми самі засвоїли урок.
Секунди, хвилини та слова приближали час прощання. Друзі перемістилися із затишної площі між складами до перону. Потяг вже гудів, випускаючи кудлаті хмари диму.
– Через скільки тебе чекати? – Запитував Альба
– Не знаю, – споглядаючи небо відповів Невгамовний, – планую взагалі не повертатися.
– Добре, чекатиме через місяць…
– Але перед прощанням у мене є подарунки, - перебивши Альбу промовив Невгамовний. – Я не хотів ні з ким прощатися. Та й всім уже осточортіли мої прощання на завжди.
Невгамовний дістав файний пакунок та одного листа і з легким тремтінням у руках віддав другові.
– У тебе завтра день народження! Тому барвиста коробочка для тебе, але не ображайся, я ніколи не вмів обирати подарунки. – посміхаючись промовив Невгамовний. – А лист для твоєї дружини. Я планував особисто заїхати у гості, але якось не склалося. Якби я не написав цього послання і не попрощався із нею, вона дуже б ображалася. Ми втрьох – найкращі друзі.
– Дякую. – Промовив Альба та обійняв друга на прощання.
Невгамовний вирушив на північ у пошуках вічної мерзлоти, а Альба готуватися до святкування чергового дня народження. Подарунок друга був прекрасний. Лист дійшов до свого адресату. Невгамовний довіряв тільки другові, тому вирішив передати через нього.
Через тиждень після отримання листа дружина Альби наважилася його відкрити. На клаптику паперу, корявим, не розбірливим почерком були написані слова прощання із жінкою :
«Прощай… Я не можу зраджувати друга і робити вигляд, що все добре. Наша перша зустріч була хибою, перший поцілунок, дотики руками та все наше кохання - велика помилка. Скоро у тебе буде дитина. Кохай її, як кохала мене. Я ж вирушаю на північ у пошуках мрії дитинства. Шкода, що для поштовху вперед мені потрібно було зрадити друга і кинути кохану»
З любов’ю, Невгамовний!
[1] Паливно-мастильні матеріали
с. Хацьки, жовтень 2016
