Грудка
Красується зима. Втішається владою. Насипає замети, виблискує інеєм і льодом, малює малюнки.
Тільки Вона панує у своєму царстві. Любить спокій і тишу.
Все інше спить. Снить білі – білі сни.
Так має бути. Хай мовчить усе.
Тільки сніг грається з вітром.
Чи є щось там, під льодом? Чи не надто тисне скляна стеля?
Мовчання. Тільки вітер завиває.
Теж холодно?
Білий шум. Тільки білий шурхіт. Сигнал відсутній.
Чи просто недоступний?
Заклало вуха. Здається всі звуки затихли.
Але ні. Вітер ще здіймається. Ще хрускотить сніг під ногами.
Та не тих звуків чекаю.
Інші збилися у маленьку грудку. Грудень. Зіщулилися клубочком. Тремтять ледь помітно.
Та якщо прислухатися…
Десь під товщею льоду грудка – серце ще б’ється.
І колись крига не витримає.
Вже скоро.
