Калини грона черлені
На білому килимі снігу
Горять купиною неопалимою
Не згаснуть довіку.
Калини кетяг кривавий
Розрізає вічі до самого серця,
Бринить мелодією незримою,
Пронизує блискавицями
До самого краю.
До землі, крізь товщу снігу,
До глибин, крізь забуття,
Струмочками життєдайними
Доки кров не пройде у серце.
І зміниться все навколо,
І зупиниться на хвилину,
Білий сніг засліпить здогадом,
І розбудить посеред холоду.
