07.12.2016 15:43
для всіх
102
    
  3 | 3  
 © Маріанна

Пілігрим


Такий самотній у безмежжі простору. Такий втомлений нескінченним шляхом. Бреде десь в поміжчасся. Пілігрим.

Давно не чекає попереду заповітна мета. Давно забуто дорогу додому. Та й не встиг би повернутися назад.

Залишається тільки йти. Без зупинки і спочинку.

Невже не трапиться ніхто на шляху? Куди поділися інші?

Перед очима тільки каміння. Кожну каменюку відчувають ноги.

А якщо попереду гори?

Не стане сил дряпатися на них. Чи стане піти в обхід?

Не відомо скільки залишилося.

Може простіше зупинитися? Все одно ж тепер?

Шкода змарнованих зусиль і даремних намагань.

Але не жаль веде вперед.

Заповітний край, обіцяний колись легендами, змальований піснями і фарбами стоїть перед очима.

Можливо ще є можливість побачити його?

Втрачену колись давно справжню домівку хочеться віднайти хоча б на мить.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.12.2016 20:43  роман-мтт => © 

Чудово написано. Але фінал може бути трохи інший: хто шукає дорогу - той знаходить дорогу, хто шукає людину - той знаходить людину, хто прямує до мети - дістається. То я не думаю, що він сильно переживає за втраченою домівкою. Швидше він думає про те, як би не затриматися довго в одному місці, інакше мандри не матимуть ніякого сенсу. Якось так.

 10.12.2016 17:57  Олександра => © 

Щось близьке до душі відчулось. Майстерно