Розбуди мене

з рубрики / циклу «Колись я тобі скажу»

«Нескінченно людське терпіння, Якщо в серці не гасне любов. »Микола Олексійович Заболоцький

Розбуди мене.., тихо і ніжно.

Я вважаю себе недолугою,

Дуже дивною і незгарбною,

У коханні твоєму-прислугою...

Розбуди мене рівно настільки,

Де з Тобою немає інших,

Де любов нескінченно довго,

Де немає за нас ліпших.

Розбуди в мені імовірність,

Де безмовна покірність підносить,

Де від болю рубці і шрами

У примирення, що голосить.

Розбуди мене палко, чарівно

Пелюстками синіх ірисів,

Крізь життя величезним букетом,

Із співпоглядів.., з інтересів.

Розбуди мене божевіллям!

Гучним ритмом-відвертості серця,

Де гірке терпіння далеко..,

Дії-дотики, танцю фламенко.

Розбуди мене, часом без впливу,

Щоб я стала сама собою,

Щоб незмінне, змінилось Тобою,

Чисті води-стрімкою водою.

Розбуди мене мовою вітру,

Що затих.., а в душі не втихає,

Де щасливе на крилах у небо

Подарує! Віддасть! Надихає!

Розбуди в мені віру правдиву,

Де достатньо без слів-очима,

Де за обрій дорога-чекання..,

Нескінченний шлях пілігрима.

Розбуди в мені блюз веселковий,

Що голубка колись накувала

Буйним цвітом садів-весною,

Сном солодким, який я чекала...