25.03.2011 22:23
-
446
    
  1 | 1  
 © Михайло Трайста

ПОВІШЕНИК

Такого гульвіса та пройдисвіта, як Цилько Бербенишин, не знайдеться на три-чотири села. Бувало, піде з дому на заробітки, по різдвяних святах, а повернеться додому, не як всі люди на передоднях Великодня, а у тиждень по святах. Весь покритий брудом, обдертий, обшарпаний, з синяками попід очима, без торби, а в кишенях вітер, посвищуючи, газдує.  

Горе души бідній Василині з ним, бо як запитає його, куди пропадав, або чому не приніс додому ні гроша, то вже без кулаків не обійдеться. 

«Так ти й треба, бо я не раз, а не два говорила тобі: дивися, Васили, не йди за Бербенишиного помийняка, бо тото напасть людська, у селі всі його знають, як лихого пінязя» – докоряла стара Косиха дочці. 

А в селі насправді всі знали добре хто такий Цилько Бербенишин – такий вовкулака з нього, що як вип’є, то одразу битись кидається. Легіні бокували від нього, відколи побився з Іваном Афирчиним. Цилько позичив у Івана чоботи і пішов на весілля до Ілька Рифуника, а там як почав собі танцювати, та підтрьопкувати чобітьми, аж пилюка піднялася, а до того ще й викрикував під музику: 


«Ой іграйте, чізми мої-ї-ї, 

Бо ще маю вдома трої-ї-ї – 

Гопа-гоп, гопа-гоп...» 


А на тоту біду Іван Афирчін, не стерпівши, викрикнув: 


«Якщо в тебе вдома трої, 

Долів із ніг чізми мої. 

Гопа-гоп, гопа-гоп...»  


Господи, чим то закінчилось! Дійшлось до ножів, до голів розбитих, а про весілля Ілька Рифуника ще і тепер спогадують у селі. 

Без гвалту не обходилось жодного разу, коли Цилько повертався додому п’яним, брудним і з порожніми руками. Але цього року такий гвалт та гармидер піднявся на Цильковім подвір’ю, що боронь Боже! Тільки що у дзвони не били. 

Діти розревалися, кури розкоткодакались, корова розмукалась, собака, спочатку розгавкався, опісля жалібно завив, а Василина голосила під черешнею та ламала руки. 

– Що трапилось? – питались одні в одніх сусіди. 

– Цилько Барбенишин повісився! – відповідала всім Одотя Митриха, яка завжди першою знала все, що траплялось у селі. 

Сусіди кинулись до Цилькового подвір’я, але ніхто не насмілювався підійти до черешні, під якою Василина ламала руки та голосила: 

– Ой Цильку-у-у рідненьки-и-ий, ой газдику-у-у мили-и-ий!... Всі вішаю-ю-ються за ши-и-ию, лиш ти Цильку-у-у попі-і-ід пахви-и-и!.. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.03.2011 21:12  © ... 

І горе, і щастя, і сміх... 

Спасибі!

 26.03.2011 10:22  Тетяна Чорновіл 

Справжнє горе у Василини! :)))