27.12.2016 17:30
для всіх
136
    
  4 | 4  
 © Маріанна

Казкарка


Вона завжди любила казки. Слухала, шукала, читала. Колись, давно-давно, вона вирішила, що казки, які написали інші, надто швидко закінчуються.

Так хотілося, щоб казка не кінчалася. Щоб тривала стільки, скільки хотілося. А інакше, що робити, якщо кінець буде сумний і неправильний.

Пізніше зрозуміла, що сумний кінець, можливо таки правильний. Але не казковий.

Далі вирішила придумати власну казку. Таку, якої хотілося. Але це виявилося надто непросто.

Довелося усамітнитися і слухати те, що говорить навколишнє. Те, чого не скажуть словами.

А може гілочки, що самотньо схилилися на зиму ще згадають весняні оповідки? Чи кольорові жучки на листі? Вони так високо літають і такі яскраві. А можливо стара скринька, знайдена під ліжком? Адже, мабуть стільки всього чула, якщо й не бачила.

Здавалося, що й справді казки скрізь. А за спиною виростають крила.

Чи й справді ця казка триватиме?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.12.2016 10:51  Тетяна Белімова => © 

Ніхто не відповість, бо ніхто ж і не знає...

 27.12.2016 18:58  Олександра => © 

Знайомі відчуття. Відчулось