Зелені Очі
Легенда
Багато чого
Дивного трапляється.
Йшов якось юнак ввечері додому, через гайок. Бачить, під деревом на пеньку дівчина незнайома сидить, очі заплющила, посміхається ніби.
«Дівчино, - каже юнак, - з вами усе гаразд? Чому ви у літньому платті на морозі сидите? Так замерзнути ж можна.»
Дівчина поглянула на хлопця з-під довгих-предовгих вій, а у самої очі зеленими вогниками мерехтять-переливаються.
«Дякую за турботу, - каже, - отже ти мене бачиш?» -
«Звісно» – не зрозумів, здивувався юнак.
«А мене ніхто тут бачити не може. Якщо ти побачив, то правду скажу. Я з іншого світу, у нас гарно і тепло завжди, але я зиму люблю, про яку тільки у книжках читала, дуже хотіла її в живо побачити. Знайшла стежинку до цього села і коли у вас зима, часто приходжу помилуватись, помріяти. Такий гарний сніг, дерева у срібних шатах, морозець. Для мене будь-який холод лише морозець приємний. Якщо ти мене бачиш, то можеш у гості завітати, коли не боїшся. То йдеш зі мною? Скоро вже ніч, додому час».
Юнак лише руку простягнув, сховав дівочі пальчики гарячі у своїй долоні і – щез. Чи дійсно потрапив у інші світи, чи заснув і замерз під казковий сон, тільки більше його ніхто не бачив.
Десь роки через три з’явився - таки хлопець у селі - молодий, гарний, у зимовому кожусі посеред літа.
Питали де пропадав, казав, що на на заробітки їздив, а коли згадували зимовий кожух – відмовчувався.
