Віти Танцюють Зелені
Весняне
Дзвоників лагідний спів - передзвін,
Переривається іноді він
Смутком зажурених кленів.
Разом Кохання плекали,
Руки єднали у ніжний вінок,
І не ховаючи слів чи думок,
Щастя Вогонь зберігали.
Мирно нехай спочиває,
Десь у минулому,
наша журба,
Хоч не змовкає, шепоче юрба,
Більше це нас не лякає.
Вогнище тихе, домашнє,
Це – Споконвічна Основа Основ,
Лиш незрадливі Кохання, Любов –
Радість і Гордощі наші!