Ми заблукали...
фантастично з рубрики / циклу «фантастичне»
Так буває. Всі коли-небудь потрапляють до подібної ситуації. Хтось блукає місцевістю, хтось – у власних думках або планах, а хтось – в неосяжних просторах бездушного Космосу.
Населені світи стали занадто простими і зрозумілими, от і навертає їх мешканців на пригоди в межах розвіданих зоряних систем. Є такі, що полюбляють ще недосліджені зони – цих секторів нашого простору теж вистачає. І чого там тільки не знаходять: ресурси, невідомі форми життя, схованки контрабандистів… Або навпаки: самоуки-історики направляються досліджувати добре відомі, але давно занедбані маршрути, де здобувають кошти на життя мародерством або славу істинних дослідників минулого, викликаючи тим самим чергове переписування відеоматеріалів з історії.
На нас чекав саме цей варіант: ми досліджували покинутий сектор. Щось сталося з навігаційною системою – з неї раптово зникли всі карти. Архів є, але його розшифровка видала повну маячню: за цими даними ми знаходимося в сусідньому секторі із нашим попереднім місцем дислокації, хоча жодної знайомої зірки телескоп поки не виявив. А в ньому теж дещо зберігалося: вважайте, 600 тисяч парсек пройдених шляхів. І повірте, що це дуже і дуже не мало за останні звітні періоди...
сталося щось незрозуміле. Ми виходили на зв`язок, і нам навіть відповідали, але всеодно – ніхто не може визначити де ми. Зв`язок нестійкий. Там, десь далеко, нас теж чують, але фрагментарно. І постійно переслідує дивне почуття, яке складається з суміші непереборного оптимізму і глухого відчаю, коли ти ще можеш зв`язатися з центром, але тебе ніяк не можуть знайти. Це якась аномалія.
Але ми не падаємо духом. Ми – знайдемося, обов’язково відшукаємось чи хтось таки визначить наші точні координати. Ми не втрачаємо віри – це єдине що в нас лишилося.
Вибачайте, наразі все – мені час йти: наступає моя черга слідкувати за моніторами нашого телескопу, а може й «центральна» вийде знов на зв’язок – останнього часу вони все рідше і рідше пробиваються в наш ефір…
