Місія
– Радий вас бачити, колего. Нарешті ви прибули. Давно в нашому відділі не було поповнення. Як дістались?
– Добре. Бували й гірші перельоти. Трішки потрусило… як завжди. Я переживав за обладнання, але все гаразд. Власне, я в подібних експедиціях не вперше, особливо в вашому відділі. Я колись проходив стажування під вашим керівництвом.
– Захистилися?
– О, так! Це були надзвичайні матеріали і чудові часи. Я дуже вам вдячний.
– Дайте вгадаю: великі міграції і найбільше внутрішньовидове протистояння.
– Саме так.
– На жаль, я вас розчарую. З того часу сталося ще більш масштабне зіткнення. Явище мало вплив на всю популяцію. Вплив на інші види носив катастрофічний характер. Нам тоді дуже не вистачало спостерігачів.
– Мені відомо про ті події. І не лише мені. Ваші щоденні доповіді транслювали загально-науковою мережею, а звідти молоді розумники виклали їх в загальний доступ.
– До мене дійшли лише плітки про це. Тут завжди дуже багато роботи.
– На жаль, це не плітки. Поширення зображень з ваших доповідей сприяло зародженню кількох течій в науковому братерстві: невтручання і спостереження…
– … радикальне втручання і втручання обмежене.
– Теж плітки?
– Ні, це давня дискусія. Вона поновлюється знову і знову. Ви на чиєму боці? В дискусії?
– Я… Я навіть і не знаю, пане професор. Я розумію, що всі види повинні іти шляхом еволюційним, але хочеться і допомогти чимось бідним створінням… хоч трохи. Подивитися, яка буде реакція, що буде. Я, скоріше, за обмежену інвазію. Обмежену в певному ареалі.
– Нічого не вийде. Скажу по секрету, подібні заходи проводили, але піддослідні при цьому стають нежиттєздатні, завдяки новонародженим каргокультам, і неконкурентні через власну неагресивність. Швидко гинуть при контакті з неприрученими.
– А що ж робити? Поки будемо чекати, вони покинуть межі впевненої ізоляції і рано чи пізно доберуться до нашої… домівки.
– О ні! Що ви, колего! Вони й близько не такі здібні, як це видається на перший погляд. Власні винаходи знищуються ними так само легко, як винаходяться. Для найпростіших речей створюють просто геніальні пристрої, знищують і винаходять знову, по-новій. Гарантую, пройде двісті циклів, поки цей вид стане застосовувати вільне переміщення.
– Так довго?
– Я мав на увазі місцеві цикли.
– Зрозуміло. А чим зумовлені такі невтішні результати?
– Організація їхнього суспільства. Тотальна безвідповідальність. Жодної організованості. Це навіть не торкаючись наукових методів, які вони застосовують.
– Я не розумію вас, пане професоре.
– От хоча б, дивіться, що відбувається, коли зустрічаються дві особини. До речі, чому вони на нас так витріщаються? Давайте візьмемо інших. Ось там трішки далі, бачите, там шляхи міграцій перетинаються. Замість знизити швидкість і поодинці, не створюючи заторів, перетнути шлях інших індивідуумів, вони збираються чималими групами і чекають дозволу. Мені здається, вони отримують якийсь сигнал. Ще потрібно виявити його природу. Можливо, це невідомий феромон.
– Можливо кольоровий, або світловий сигнал?
– Я теж про це думав, але наш лаборант запевнив, що в місцях перетинів висить якийсь неприємний запах. Повернемося до їхніх наукових методів. Бачите, стоїть зграйка? Отже інформація про подію поширюється лише в групі, і оминає інші групи. Якби відомості розходилися поміж усіх рівномірно, не було би потреби збиратися в такі зграї.
– Але інша зграя в цей час рухається повз першу. Отже інформуються дві групи.
– Гм. Думаєте дві зграї координують дії, щоб безпечно пересуватися в просторі?
– Я лише висловив своє спостереження. Я надто мало часу спостерігаю їх.
– А як же ваша перша робота?
– Соромно зізнатися, професоре, я зробив вкрай хибні висновки. Я вважав, що масові зіткнення між спостережуваними мають релігійно-обрядовий характер, оскільки вони діляться на групи, покривають тіла символами і нищать один одного. І саме протистояння символізує боротьбу абстрактного добра з абстрактним злом.
– А в чому помилка?
– Після знищення групи з відмінними символами, протистояння починалось всередині, між самими переможцями.
– Так. А в чому полягає помилка?
– Я вважав, що це боротьба за владу всередині однієї групи. Але в більшості випадків лідери групи лишалися ті ж самі. І тому я маю нову теорію. Я вважаю, це продовження ритуальної боротьби, але примітивізм піддослідних не дає їм правильно маркувати нових противників.
– Або це є наступним, глибшим етапом втілення міфу.
– Тобто?
– Вони вказують, що «зло» може не показувати себе відверто і ховається під дружньою машкарою.
– Професоре… пане професоре, дозвольте вказати вас автором гіпотези в моїй новій праці.
– Якщо завгодно. Але ви ще не дослухали, колего. Другий етап може продовжуватись, поки не лишиться всього одна особина.
– Отакої!
– Так-так, одна особина. А тоді, згідно міфу повинен відбутися третій, найважливіший етап. Ота одинока особина повинна сама виконати вирок.
– Кому вирок?
– Вирок самій собі. Смертний вирок. В основі міфу, бачте-но, лежить твердження, що всі живі істоти містять в собі часточку зла. І це має стати остаточним етапом в боротьбі зі злом.
– Не може бути! Яка примітивність.
– Саме так.
– Як же вам вдалося розшифрувати їхні сигнали?
– Це більше виходить з їх поведінки, ніж із сигналів.
– Але їхня чисельність постійно збільшується.
– Так, збільшується і втілення міфу дозволяє їм проходити певні еволюційні злами. Тому для них це не завжди, так би мовити, зло. Як для виду.
– Це… Це… Це просто грандіозне спостереження, пане професор.
– Це, власне, не спостереження, а певна компіляція з чужих спостережень, в тому числі й ваших, і власних.
– Пане професоре… але теорія не буде підтверджена, поки не буде здійснено третій етап, а це означає…
– Це означає, що потрібно збільшити кількість спостерігачів у місцях конфліктів, щоб не проґавити перехід до другої фази і її поглиблення. І ви прибули саме вчасно.
– А як же авторство теорії?
– Якщо теорію згубності боротьби проти зла, як абстрактного поняття, буде підтверджено, гарантую вам таку кількість роботи і теорій, що ви забудете, де наша рідна планета. Лише переосмислення наших власних міфів займе…
– Та один перелік міфів і їх джерел поховає кілька поколінь дослідників.
– Тому така важлива наша робота. Тут і зараз ви зробите собі ім’я, висунете кілька десятків фундаментальних теорій, самі поховаєте їх і створите нові. У вас є шанс заснувати власну наукову течію. Роботи буде багато. Звикайте. Летючий модуль вам підігнали добре, ніде не тре, не муляє?
– Начебто ні. А чому це так важливо?
– На найближчі циклів п’ятдесят, це ваше робоче місце і домівка. Освоюйте. Наші махольоти замасковані під місцеву фауну і жодного разу не підводили в плані надійності і прихованості. Спочатку буде складно, але пізніше, щойно станете орієнтуватися в нових загрозах, будете лишати на автоповедінці і станете споглядати дійсність. Іноді вдається підібратися до місцевих досить близько. Трапляються цікавенні екземпляри. А ще, стільки нових ритуалів з’явилося.
– Професоре… Пане професоре, а чому саме зараз важливо? Що таке відбувається, чи має відбутися?
– Вони стали готуватися до фазового переходу.
– Обрядовий перехід до другої фази?
– Ні-ні, еволюційний фазовий перехід. Я тільки не знаю, це свідомі процеси чи керуються звідкись ззовні.
– Що ви маєте на увазі?
– Можливо, в них є королева-матка.
– Не може бути!
– Все дуже складно.
– А фазовий перехід, це як у фізиці?
– Майже так. Те ж саме суспільство, але з іншими якостями, властивостями, реакціями. Точніше не з іншими, а з більшим набором інструментів.
– А чим зумовлений цей перехід?
– Особисто я підозрюю, що певним технологічним стрибком. Вони навчилися витрачати ресурси на інші, не пов’язані з обрядом боротьби зі злом, цілі, і одночасно сягли рівня, коли можуть швидко і легко завершити обряд. Одразу третій заключний етап.
– А фазовий перехід може запобігти третьому етапу релігійного обряду?
– Швидше за все, так.
– Але тоді ваша теорія не буде доведена!
– Аборигени дають достатньо матеріалу для роздумів. Підтвердиться десяток інших теорій. Щоб розпізнати всі ознаки, мусимо бути на місці і ставати свідками подій, які зможемо оцінити лише згодом. По справжньому значимі події виглядають зовсім не так, як уявляєш собі, читаючи доповіді та історичні довідки. Як дивно витріщаються на нас ці літні самиці. Чого б це?
– Ви казали, що махольоти добре замасковані під місцевих… як це… під фауну?
– Так, дуже добре. Повна імітація зовнішнього вигляду і поведінки. Навіть озвучені належним чином.
– Я зрозумів. Пане професоре, ви не вимкнули автоперекладач і зовнішню трансляцію. І тепер аборигени зроблять з вас ідола.
– Аби не опудало. Ідолом я вже був, точніше – тотемом. Довелося посидіти в клітці. Більше всього діставалося від малих дитинчат аборигенів. Думаю, нам краще змінити дислокацію. Розправте крила і включіть польотний режим.
***
Маргарита Петрівна попрощалась з давньою подругою і прямим курсом рушила додому. Антоніна Яківна, при прощанні мала такі ж круглі перелякані очі. Замість того, щоб перекинутись словом, подруги чи не годину не вірили своїм вухам і боялися дивитися одна на одну, чи бува раптове божевілля не застало наодинці, а подруга – лише повновісне доповнення до галюцинації.
Жодних ознак нереальності світу. Жодних. Тверда земля під ногами, шум транспорту, світло, запахи, галас дітлахів, сварка водія вантажівки, перед якою вискочила на дорогу, – все вказує, що світ навколо буденний, як завжди, і ніщо цього не змінить. Лише…
– Де ж ті свічки з Єрусалиму?
Маргарита Петрівна вивернула всі шухляди і полиці на підлогу, зазирнула в материну скриню, яку привезла з села, але не могла знайти те, що, на її думку, здатне допомогти в ситуації, коли не зрозуміє і не допоможе ніхто. Одна надія на воду з Йордану, землю з Голгофи, освячені ладан і оливкове масло, – якщо щось і допоможе, то лише це. Бо інакше – це справжнє божевілля. Ікона святого Миколая і житіє святої Маргарити на столику…
Від думок відірвав дзвінок телефону:
– Моя ви ясочка, Антоніна Яківна. Я ж бо думала, що з ума зійшла. Ви теж це чули? Де ж бо таке видано, де ж це… Ще баба моя покійна казала: не на добро, не на добро, коли крук на дереві говорить…
.gif "{#}")
Пані Галина, пане Романе, дякую за ваш позитив і відгуки!!! .gif "{#}")
