Краплинка
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
(Анна Мария Антуанетта)
Там край світу.., там небо воєдино з океаном, і хтось наче навмисне загубив тоненьку мережку з білого піску... Неймовірне відчуття свободи, яке теж дає змогу загубитися в тому безмежному просторі... Ти королева, ти дякуєш без взаємності нарікаючи на дружбу... Потягуєш через соломинку натуральний манговий, відчуваючи солод достиглої екзотики, насолоджуєшся смаком морських делікатесів, сонце і вода належать тобі і поневолі думаєш - що може бути краще для того, щоб відключити дурні мОзги...
- А ти й справді віриш, що жінка вміє чекати?
- Ну ти ж чекала...
Легка іронія і ледь помітна посмішка.., без слів. Та й кому воно треба? Ти на краю світу.., насолоджуйся, приймай.., а все інше забудь...
"Там в аеропорту мені так хотілося, щоб ти пригорнув, міцно-міцно прижав до себе і просто погладив по голові.., це б було запорукою моєї віри і чекання.., але ти поставив перед вибором, або стати сильнішою, мудрішою і десь жорстокішою, або ж перетворитися на ніщо і загинути... Я так боялась тебе втратити, бо думала, що наша мандрівка у світ незвіданого і захоплюючого буде через все життя, незважаючи ні на що, хай рідко, але ж так бажано... Мені так бракувало тебе, бракувало скрізь і всюди... Ти заганяв у кут, а я бігла в гай по дубовий листочок, щоб ніяка хвороба тебе не торкнулась.., ти зводив все нанівець, а я садила кукурудзу, щоб зростити зернятко достатку.., ти робив мене не цікавою, а я хотіла, щоб жінки які тебе оточують шаленіли від аромату хорошого чоловічого парфуму... а ще?., а ще я хотіла пообідати з тобою, щоб з`їсти крихітку хліба з твоїх рук.., а ще?., а ще, щоб у тебе був свій власний особистий душевний куточок, де б ти був сам собою, де б тобі не втомлювались говорити - люблю, і де б кожна моя клітиночка відчувала твоє тремтіння, хай рідко, але бажано. Я так хотіла просто пригорнути тебе і я б знала що є - завтра... Я знаю, що в тебе ніколи не було і не буде такої Жінки, як Я.., а Ти знаєш, що в мене ніколи не було і не буде такого Чоловіка, як Ти... Двоє з загадковими душами під весняною веселковою палітрою.., де хтось один знав, що любитиме до останнього, а хтось один знав, що відпустить руку..."
- Ти задумалась, чи замріялась?
Ти просто граєш роль, яка стає подією. Сплав протиріч жінки-актриси, де поєднуєш сміх і сльози, дитячість, жіночність і сексуальність, бо іноді в житті відбувається те, чого ти зовсім не чекаєш...
"Пам, ятаєш, там в аеропорту я повернулась, коли ми розпрощались, я ще раз повернулась, щоб побачити очі, Твої очі.., а ще у мене в кишені був сапфіровий камінчик, ніжно лілового кольору, камінчик- талісман, який я хотіла Тобі віддати, віддати для того, щоб ТИ знав, знав!!!!!!!!!!!!, де б ти не був.., є та, яка не приймає участі в масовці, яка буде здихати з голоду, але не торкнеться брудних тарілок... Твої очі мовчали, а переді мною був світ, в якому не було нікого й нічого... Це був той випадок коли видаляють злоякісну пухлину і людина залишається жити, але іноді стаються помилки і видаляється щось потрібне...
- Хочеш повечеряємо прямо на березі?
- Хочу!!!
"Сьогодні було б п`ять років нашого знайомства.., п`ять років коротких зустрічей, неймовірних бажань, шаленої пристрасті і банального непорозуміння... Уявляєш цілих п`ять... Я завжди тобі казала - всміхнись і шаленіла від того, що ти є. А ти, завжди дарував впевненність в тому, що всі мрії здійсняться. А життя? А життя подарувало унікальний приклад втрачених можливостей.., де хтось один знав, що любитиме до останнього, а хтось один знав, що відпустить руку"..
Там край світу.., там небо воєдино з океаном, і хтось наче навмисне загубив тоненьку мережку з білого піску... Неймовірне відчуття свободи, яке теж дає змогу загубитися в тому безмежному просторі... ти дякуєш без взаємності нарікаючи на дружбу, не переступаючи межу...
Ти стаєш однією з тих зірок, які падаючи залишають надзвичайно яскравий слід примушуючи усіх захоплюватись ефектом...`
- Ти справді віриш у те, що жінка вміє чекати?
- Принаймні я хотів би в то вірити...
дома, 7.03.2017
