13.03.2017 18:50
для всіх
112
    
  1 | 2  
 © Маріанна

Червоний футляр


Вихідний випав і мені. Зазвичай проводжу його інакше, але цього разу вирішив прогулятися у парку. У натовпі можна заховатися і спостерігати. Зовнішність, риси, розмови. Стільки матеріалу для цікавого ока.

Вмостився на лавці, у руках планшет. Наче й немає мене тут. А повз проходять люди, гомонять дітлахи, собаки радіють сонячному дню і миті свободи.

Аж ось проходить дівчина. Така заглиблена в себе, зосереджена, здається не помічає нікого навкруг. Та ні. Витягає телефон. Фотографує якийсь краєвид, що, схоже, зачепив чимось. А на руці червоний футляр. Такий яскравий, веселий, тріпотить на вітрі без ваги телефону. Зачіпає погляд. Та дівчина ховає телефон у футляр, футляр у сумку. І йде.

Чомусь і мені набридло сидіти. Та й час також вибиратися. Тільки червоний футляр чомусь не йде з перед очей.

Якийсь дивний неспокій опанував мною. Не відпускав до самого вечора. Як передчуття.

Наступного дня по обіді в улюбленій каварні побачив за наступним столиком блиснув червоний футляр. Щось здригнулося у мені. Той самий? Вона тут?

Обернувся. Ні. Дівчина інша.

А може футляр все ж той самий? Дивна фантазія.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.03.2017 22:25  Брама => © 

Зредагуйте - не «каварні», а «кав`ярні». Але не в тому річ – звичайний недогляд. Справа у Вашій мініатюрі. Прочитав. І одне запитання «І». Прогулка, планшет, дітлахи, і, нарешті, червоний футляр. І?... Мораль цієї басні яка? Тобто куди не повернися , зкрізь одні халяви?
Дійсно, дивна у Вас фантазія ...