Привіт, Мері
Я так давно тобі не писав.
Ці листи вже така рідкість, що, мабуть, їм вже місце під склом в музеях. Але це не так, бо тільки через листи я можу відчути твоє тремтіння рук, коли ти пишеш, запах твоєї кімнати, яка чомусь постійно пахне воском, нетерпеливість і якусь тривогу, коли загортаєш лист у конверт.
Листи... Я багато чого мав тобі розповісти, багато чого трапилось за той час, коли нас розлучила відстань. Як дивно, тепер я геть не підбираю слів. Про що мені писати? Наша кішка, як ти завжди називала її - Теня- народила шестеро кошенят, але двоє так і не прокинулись. Про що це я? До чого тут кошенята... Між нами щось давно загинуло, і я ніяк не збагну, що.
Надворі весна. Ніби мав піднятися настрій, як і температура на вулиці, ніби мав радіти довгоочікуваному пробудженню світу, але хіба світ разом з весною ожив? Він не змінився. Він досі жорстокий хоча б тому, що розлучив нас. Я багато тобі писав і не відправляв ті листи. Може боявся, що вони тобі непотрібні, що вони наженуть на тебе сум і тобі стане навіть гірше, ніж мені. Але що я зроблю? Слова, які я не можу тобі сказати, я ніколи не триматиму в собі.
Як шкода, що ти так далеко.
Пробач мені мій егоїзм, коли я сказав, що не зможу поїхати з тобою... Але я справді не міг вчинити інакше. Саме тут на мене чекало моє справжнє життя, і з цим я нічого зробити не зміг. Якби ти мене запитала, чи люблю я тебе, я б відповів що так... Але чи зміниться це тоді, коли лист прибуде до тебе? Може, я стану надто злим і зможу розлюбити тебе? Я не знаю, чи так буває, але я заздалегідь попрошу: прости. Прости за те, що змушував чекати і вірити, за те, що не любив твоїх парфумів, за те, що лишився і за те, що сумніваюся в своїй любові.
Твої фотокартки, ті перші листівки, які ти прислала у маленьких листах, пам`ятаєш? -досі висять у мене на стіні і нагадують мені про тебе. Одна із них, та, на якій намальоване море, кличе мене покинути роботу і просто кудись поїхати. Так, це було б чудово... Але я хочу поїхати лише з тобою. Тільки скажи, і я покину все, і ми поїдемо до океану, як ти мріяла. Нехай ми вже не будемо називатися закоханими, якщо побажаєш. Ми можемо бути знайомими чи просто друзями, аби тільки ти була поряд. Прошу, якщо я наважусь відіслати цей лист, напиши мені. Напиши, якщо ти мене простила, а якщо й ні, то байдуже. Просто коли я читатиму знайомий почерк, я знову ніби чутиму твій мелодійний голос і перестану жалітись на весняні дощі. Бо вони цього року надто холодні.
Люблю тебе,
Бен
