Зі сну в реальність
Кошмар пробіг по спині холодним потом, і з легким криком дівчина прокинулась.
Надворі була глупа ніч. З вікна тягнуло холодом, трохи морозило. Вона сильніше загорнулась в ковдру і чомусь тихо зітхнула. Заплющила очі.
Перед очима стояла постать, яка віддалялась і, здавалось, кликала її.
Це тільки уява. Він далеко. Вона навіть не знає, хто він насправді. Дівчина сіла на ліжку, скуйовджені чорні кучері падали на її плечі. Дивилась поперед себе і думала.
Від раптового звуку стрепенулась: щось стукнуло у вікно. Стало якось дуже страшно. Вона повільно злізла з ліжка і підійшла до вікна. Але коли побачила того, хто там стояв, страх змінився подивом.
Дівчина відкрила вікно і тихо, ніби боялась власного голосу, запитала:
- Чому ти тут? Як ти тут опинився?
- Переліз через огорожу. - повів плечима хлопець. Можна було подумати, що він робив це щодня.
Хлопець ніби щойно випригнув з її уяви: такий близький, і водночас зовсім нереальний, в потертих джинсах і кедах, і в шапці, яка майже не приховувала трохи кучеряве коричневе волосся.
Його очі дивним чином світилися, і вона одразу замовчала, коли поглянула у ці сині вогники.
- Одягайся і виходь. - тільки й мовив він, ніби вона мала без жодних роздумів послухатись і піти з ним вночі бозна-куди.
- Ти божевільний? - скрикнула дівчина, ніби прокинувшись.
- Мабуть. А ти ні?
Вона подивилась на нього ще раз і зачинила вікно. Різко. Нервово.
Вона ж цього не робитиме, адже так? Вона нізащо не піде з хлопцем, якого майже ненавидить, в якого шалено сині очі, і який займав її думки весь час, невідомо-куди в темну ніч... з неймовірно яскравими зірками.
Так, так, звісно.
Вона одягла джинси, витягла з шафи куртку і відчинила вікно. Він чекав.
- Допомогти? - запитав він.
Дівчина якось гордо закотила очі і м`яко приземлилась на рівні. Хлопець встиг підійти ближче, вона зробила крок назад, і тим він майже притиснув її до стіни.
- Ти поясниш причину, чому ти тут, в моєму домі, та ще й вночі?- запитала дівчина, силкуючись не дивитись йому в очі.
- На це є три причини. - почав він і нахилився до її вуха.
- Ти злишся на мене. А ще сьогодні яскраві зірки.
- А третя?-запитала дівчина, бо їй не вистачало повітря сказати щось іще.
Він випрямився, зазирнув у її очі і врешті сказав:
- Я скучив.
