Скульптура

Бувальщина

Важкі глухі склепіння,

Льох,

Прикута до стовпа жіноча фігура.

Відьма,

На цей раз – справжня, на цей раз – винна.

Страта.

Близька.

Скульптор не спить вже декілька ночей. Працює.

Висікає з каменю фігуру прекрасної жінки.

Він вмовив сторжу дозволити зберегти чудову,

Дику відьомську красу.

Він створює Образ Жінки - вільної, без ланцюгів, без ненависті…

Скульптор біля своєї Статуї. В саду монастиря.

Новітній Пігмаліон.

Десь з-під землі, із грубого льоху долинають глухі зойки, стогін.

Скульптор обхоплює Статую, ніби хоче вберегти від жахіття її власної страти…

«Прокидайся, Майстре.

Не дивуйся, я жива, тепла, справжня. Я щезла з льоху, залишила їм лише

ланцюги.

Ти створив мені нове тіло. Воно навіть краще за попереднє:

в ньому не знайшлося місця для ненависті.

Нове тіло, нове життя.»

Дві постаті, чоловіча і жіноча, сковзнули за огорожу і зникли у темряві.