МОДЕРНІЗОВАНИЙ ВОЛОДЯ
Побузький степ в обіймах прохолоди
Стрічає надвечірній, зрілий час.
Стоїть модернізований Володя,
Хоч виправка - старого Ілліча.
Та барвами інакшими заграла
Скульптура, як шедевр з-під пера,
Ген, синь піджачна в бронзовій заграві
І брюки, золоті, мов пектораль.
Натхненний анонім вождя зарейдав,
І камінь актуальним знову став,
Мовчить він - жертва вдалого апгрейду,
Та ним речуть Тарасові вуста.
Не в новину вже падати вождеві,
Та час усіх потрощить на пісок
І гріш ціна тій маревній ідеї -
Потрапити в музей мадам Тюссо.
Тому у бруд лицем не вдарив маляр -
Бо "на лице" - новий менталітет,
Ілліч на п`єдесталі мир тримає,
Що досі плавав, як минтай в лате.
Володя затулив усі знамена,
Що ворог розгорнув супроти нас,
Під спільний, неподільний звів знаменник
Розділений народ. Ілліч - стіна!
На піці парадоксу височіє,
Не блазень, аж ніяк не скоморох,
Майбутнього Вкраїни він месія,
І незбагненний ще оксиморон,
Зламавши політичну парадигму,
Вказавши шлях, яким нам слід іти,
Рука митця ідею породила,
І вбила черговий стереотип.
