Шлях
Розчарування. Твоє обличчя вкривається тонкими порізами од міцного темного гілля, ти страшенно втомився. Барви ворожого незнайомого лісу змішуються в одне, ти оточений жахливою болючою синявою. Гей, безглузді блукання! Чи варто іще сподіватись прихистку? Ти безпомічно чіпляєшся за слабку ледь помітну Мету, ти примушуєш її зігрівати тебе своїм тьмяним вогнем у цю морозну розгнівану ніч, ще не все втрачено, твій успіх чекає десь недалеко. Щось кличе тебе усе далі, щось тихо шепоче: «Ти повинен, повинен, повинен, це не марні зусилля!». Ох, які слизькі нечіткі слова, як багато вони од тебе приховують…
Ти не самотній. Іще один подорожній, запальний нетерплячий звір, біжить попереду тебе. Попереду!.. Ти бачиш як його сили згасають, як плутаються його кроки й його свідомість, ти знаєш усе про нього. Поспішний і страшенно обмежений, йому доступне лише теперішне. Він божевільно виє од знемоги та нескінченності, він не готовий терпіти тортури довгого пізнання. Любий, любий незібраний подорожній! Ти ж навіть не визначив власну Мету, чому ти чекаєш дивовижного свята? В блакитному лісі своя насолода.
Ти вражений. Щось додає тобі сил, щось примушує уважніше придивлятись до плутаної стежини. О, переконуй себе у щирості! Ти прагнеш істини як ніколи палко, ти повинен шукати вихід. Бо тоді ж навіщо було взагалі сюди приходити? Ти знав про це з самого початку.
Все видається вже не таким колючим й нестерпним. Перед очима стрибає чудне нестабільне марення, та ти відкидаєш його непотрібні прояви. Іще трохи, ти ж оглянув вже так багато… Ти знайдеш потрібний шлях!
Стрічаєш привітне сліпуче світло. Спершу не віриш у власний успіх, та все надто реальне. Буйнотравна різнобарвна галявина ніжно тебе обіймає, ти падаєш втомлений у її глибину. Ти знайшов, що шукав, ти безмежно щасливий, квіти готові вільно вростати у твоє знеможене серце, воно м’яко, м’яко палає.
Лютий, 2017
