– А ще ти хотіла би здаватися сліпуче-білою вершиною, клаптиком високогірної свіжості на тлі низинного літа! так? Чи розміреним коливанням малинових ягід, котрі вальсують під порухами вечірнього вітерця; принаймні так мали би рухатися ягідно-ніжні жіночі груди! так? Чи здичавілою голодною плоттю, нанизаною на шампур первісного інстинкту! так? Чого замовкла!?
І хто ж то випустив скільки голубів?...
- Нам голубка любов накувала,
наспівала веселковий блюз,
хочу любу і хочу, щоб знала -
я у тебе в тім світі влюблюсь...
(... хіба можна було, щось додати до того?.., тільки відповісти - щирістю, ніжністю і відвертою вірністю...)
Ранки, вони зараз схожі на сизих голубів... Ще вони схожі на букетики лаванди, такий сиво-ліловий колір. Вийду в свій двір... Господи, я летіла б та крил не маю, я б бігла, та дороги не бачу...
- За кохання, що нам наспівала,
за отой веселковий блюз,
я до скону свого не відмовлюсь,
бо так само люблю і влюблюсь...
Я багато чого тобі не розповідала... Все думала встигну, ще не час... Хотіла стояти біля відкритого вікна, обнявши тебе, щоб схилив мені голову на груди, крадькома цілуючи твоє волосся. А на небі зорі - мрії, а на підвіконні гілочка квітучого бузку. Щастя... Відчуття... Ти..
Я б полетіла у небо
біль залишивши тілу,
де на хмарині купчастій
мереживо моє біле...
І ангели хай святкують
і болю того не має,
лиш цвіт від яблунь в шал горне,
квітучий бузок дурманить...
Язик поганий порадник очам, серцю і душі. Розділені часом, відстанню і життям, і ніколи вже не почути як б`ється серце.., і ніколи не відчути тепла рук.., і глибокий онікс не потоне в кольорі стиглих вишень.., і десь далеко лунатиме дримба і квітуватиме волошкове по якому краплинками крові горітимуть маківки...
... і хто ж то випустив скільки голубів?., і не розібрати де хто.., та хай всерівно зникнуть у небесному безмежжі
