Короп Карл
Нарешті ми з Машею залишились наодинці. Вона прийшла до мене у гості. Ми випили червоного вина. Я включив легку романтичну музику. Маленькі рожеві амурчики запурхали у кімнаті, намагаючись поцілити в нас стрілами у самісіньке серце. Яскраво-червоні пухкі губки коханої зводили мене з розуму. Від задоволення я закрив очі та поцілував Машу. Нас перервав дзвінок мобільного телефону…
Я відкрив очі. Я спав. Мені все наснилось. Замість рожевих амурчиків під стелею літали набридливі мухи, що гуділи, як німецькі месершміти над Києвом у Вітчизняну війну.
- Ти шо робиш? – почув я знайомий голос, коли узяв телефон.
- Сплю.
- Ну, як це ти можеш так робити, коли твоя дівчина бажає їсти? – обурилась Маша.
- Добре, зараз приїду, - погодився я. – Що купити?
- Рибу.
Я вимкнув телефон та подивився на годинник. Майже перша година. Одягнувся та поїхав у цілодобовий супермаркет. Вибір там був невеликий – морожена у холодильнику та жива риба у акваріумі. Поміркувавши хвилинку, я обрав живого коропа, що сподобався мені.
Через півгодини я приїхав до Маші. Дівчина з радістю зустріла та провела на кухню. Я дістав рибу з пакету та положив на стіл.
- Він ще живий, - здивувалася дівчина. – Дивись, рот відкриває. Я його у ванну випущу.
- Добре, - погодився я. – Де в тебе сковорідка та спеції?
- Шукай. Все тут, - відповіла Маша, взяла коропа та вийшла із кухні.
Коли я прийшов у ванну кімнату, то застав дівчину зі слізьми на очах. Вона набрала води та дивилась, як короп плаває у ванній.
- Мені його жалко. Дивись, який він хороший. Я йому ім’я вигадала - Карл!
- Я вже все приготував. Давай жарить рибу.
- Ні, його не можна їсти. Його потрібно врятувати! Збирайся, ми йдемо на річку. – відповіла Маша.
- Навіщо? – не зрозумів я.
- Як навіщо? Ми випустимо Карла на волю. Його там чекає родина.
Я подивися на годинник – дві години. До ранку встигнемо.
- Добре. Одягайся, - відповів я та почав ловити Карла у пластмасове відро, що стояло на підлозі.
Ми вийшли на вулицю – навколо було тихо та прохолодно. Я бережно обійняв Машу за талію та притиснув до себе. Тільки місяць освітлював нічне небо. Яскраві зірки сховались у темряві. Карл плескався у відрі, відчуваючи мріяну свободу. До річки ми йшли майже дві години. Спочатку минули пустинні міські вулиці, а потім через парк спустились до річки.
- Прощавай, Карл, - радісно промовила Маша, коли я вилив з відра воду разом з коропом у річку.
У відповідь ми почули глухий плескіт води. На небі з’явились перші проміні сонця.
- Ти такий хороший, - сказала мені Маша та поцілувала.
Ми застигли у пристрасному поцілунку. За спиною я почув, як рожеві амурчики знову пурхають над нами.
