Перша любов
Вона стояла на залізничній платформі. До приходу електрички залишалось десять хвилин. Був теплий осінній день, хоча зі сторони соснового лісу дув прохолодний вітерець. Сонце щедро віддавало людям останнє тепло.
На платформі навпроти стояв чималий натовп. Її увагу привернув чоловік, який махав рукою і щось кричав. Зоя зрозуміла, що він звертався до неї:
— Очам своїм не вірю! Зойко, це ти? Не впізнаєш мене? Це ж я, «Котигорошко»!
Вона одразу ж згадала його, хоча він дуже змінився. Худорлявий, середнього зросту, з густим, зовсім сивим волоссям. Це був Сашко Гончаров з паралельного 6-Б класу. Його й справді в школі всі називали Котигорошком. Як було його не пам’ятати, коли вона пережила через нього неабиякі неприємності. Зараз згадала про це з усмішкою, а тоді…
Зоя навчалася у 6-А класі. На великій перерві до неї прибігли дівчата і схвильовано сказали, що її терміново викликають до учительської. Постукавши у двері, вона увійшла до приміщення, де на неї чекали класний керівник, директор школи і декілька вчителів. Через хвилину з’ясувалась причина виклику. Хтось із хлопців написав Зої листа, в якому зізнавався у щирому коханні. Вона не розуміла взагалі, про що йде мова. Раніше їй ніхто ніяких листів не писав. І ось цей лист якимось чином опинився в руках класного керівника! Що тут почалося! Спочатку дівчинці нагадали, що вона піонерка, і така поведінка накладає пляму на всю піонерську організацію школи. Потім нагадали, що вона відмінниця, тому її поведінка повинна бути взірцем для інших учнів. Але ж цього листа писала не вона!
Зойка слухала і мало не плакала від образи і злості. Розуміла, що вчителі, по-перше, не мали права читати чужого листа. А по-друге, вона навіть не здогадувалася, що це міг бути за лист і від кого. І тільки в кінці прочуханки класний керівник сказала:
— Це ж тільки подумати, Котигорошко написав такого листа!
Зойка, нахиливши голову, стиха сказала:
— Якщо я буду вчителем, ніколи не читатиму чужі листи.
Пізніше їй сказали, що і Котигорошка теж викликали до учительської…
Вона так і не дізналася, що було в тому посланні. Та тільки
Котигорошка зненавиділа всією душею. Вона бачити його не могла. Пройшов час. Сашко виїхав разом з батьками в інше місто і більше Зоя його ніколи не зустрічала… І ось така несподівана зустріч.
Наближалася Сашкова електричка. Зою і Котигорошка розділяли дві залізничні колії. Чоловік, склавши долоні рупором, кричав:
— Знай, я тебе і досі люблю! Я люблю тебе все життя! Прощай! Пробач мені!..
Гуркіт електрички заглушив останні слова…
Зоя і справді стала вчителем. Вона не вірила в те, що в 6-му класі можна по-справжньому закохатися на все життя. Та тривалі багаторічні спостереження переконали її в тому, що таке можливо. Перша любов може зародитися навіть у першому класі! Єдина, сильна і на все життя! Часто Зоя згадувала цю зустріч і думала про те, що, певно, її доля склалася б зовсім по-іншому, якби цей лист не потрапив у чужі руки…
На уроках їй доводилося перехоплювати записки, які писали хлопці дівчаткам. Це заважало проводити урок. Якщо учень не віддавав записку, вона схилялася до нього і тихо казала:
— Після уроку забереш. Я читати не буду. Ти мені віриш?
І вони їй вірили. Бо їй неможливо було не повірити.
Зоя завжди всім говорила:
— Ніколи не читайте чужих листів, в яких зізнаються у щирому, чистому почутті — коханні! Ніколи!
05. 11. 2013 рік
Картинка з інтернету
Смт Шевченкове, 05. 11. 2013 рік
