17.08.2017 09:15

для всіх

170

2 | 2

 © Андрій Осацький

Вій

Вій – це наш багатофункціональний пристрій – викидень японської оргтехніки, який постійно ламається, живе своїм життям та робить усе що йому заманеться. Своє потойбічне прізвисько він отримав завдяки великому розміру та постійною необхідністю піднімати йому очі, тобто верхню кришку, щоб він запрацював. Інколи мені спадало на думку, що ця величезна сіра машина має інтелект та глузується з нас. Хоча в деяких випадках він був правий. Молоденькі дівчати боялись до нього підходити – він завжди з них знущався. Побачивши черговий «рожевий бантик», він оживав, починав підморгувати усіма світодіодними лампами та видавати скрипучі звуки. Потім він довго думав, не реагував на натискання кнопок та все ж вмикався і працював. Але інколи він з’їдав папір та вимагав нову заправку тонером. Улюбленим його глузуванням було – зміна мови на фінську. Він насолоджувався панікою, що виникала у користувачів коли ті не розуміли, що трапилось. Як він це робив - невідомо. У трьох майстернях ніхто не зміг з’ясувати. Запропонували вивчити фінську.

Сьогодні мені потрібно було завітати до Вія та зробити декілька копій документів. Коли я зайшов у кабінет, де він стояв (йому, до речі, виділили окрему кімнату), то зустрів там Машу, яка теж хотіла відсканувати якісь листи. Бідна дівчина стояла перед могутнім пристроєм та намагалась його запустити у роботу. Вона з надією натискала на різні кнопки, але Вій лише підморгував їй жовтою лампочкою та мовчав. Дивлячись на це, я уявив, що зараз злий пристрій почне на неї дихати тонером і лаятись фінською мовою та дівчина у відповідь стане крейдою обводити навколо себе захисну смугу, як це робив Хома Брут у фільмі. Потрібно негайно її рятувати.

- Привіт, - сказав я колезі та посміхнувся, тому що зрадів несподіваній зустрічі.

- Привіт, - відповіла дівчина, не дивлячись на мене.

- Що робиш? – запитав я та не чекаючи відповіді запропонував. – Тобі допомогти?

- Звичайно! – зраділа Маша. – Вже п’ятнадцять хвилин не можу нічого зробити.

Я, як лицар у білих яскравих обладунках або навіть, як сам Д’Артаньян, кинувся рятувати кохану від підступного Вія.

- Відскануй ці документи, - сказала дівчина та мило посміхнулася.

Я відчув, як світ захитався під ногами. Як завмерло моє серце. Як зупинився час та…

- Ну, не стій, - Маша повернула мене у реальність.

- Добре, - відповів я та рішуче підійшов до японської чудо-техніки.

Спочатку я нажав на велику зелену кнопку та на усякий випадок вдарив його кулаком по кришці – не хай зрозуміє хто тут хазяїн. Вій вирішив, що зі мною жартувати не потрібно, тому він включився та на зеленому екрані з’явився напис «ОК».

- Скільки тобі копій робити?

- Хоча б одну, - з надією відповіла дівчина.

Я відкрив очі Вія та поклав на прозоре скло перший лист, що дала мені Маша. Пристрій мовчки зробив копію. Потім скопіював другий, третій, четвертий та інші папірці.

- Ура, - не стрималась дівчина, коли я все закінчив, та обняла мене. – Ти молодець. Сама я б не зробила це.

- Та нема за що, - відповів я та почервонів. – Звертайся. Завжди допоможу.

- Ми з тобою навіть не знайомі. Мене звуть Маша, - представилася вона.

- А мене…

Але зненацька задзвонив мобільний телефон Маші. Вона дістала його та відповіла:

- Да, зробила! Все біжу.

Потім вона подивилась на мене та промовила:

- Вибач, начальник чекає.

Маша вискочила з кабінету, залишивши мене з Вієм на одинці. Замріяний зустріччю з коханою дівчиною, я почав робити вже свої документи. Бездушна машина хитро закліпала світодіодними лампами та нахабно зжерла увесь мій папір. Але так просто я не здався. Я відчинив його бокову кришку, нахилився та почав діставати з нього листи. Вій затремтів та плюнув в мене хмарою чорного тонеру.

- На сьогодні досить, - вирішив я та виключив Вія з розетки. - Постій, подумай над своєю поведінкою.

Вій видав з себе скрипучий стогін та потух. Я дістав хустку та почав витирати чорну фарбу з обличчя. Але я був щасливий, бо я познайомився з Машею.